Ворог, щоб позбавити нас історичної пам’яті, не просто нищив цвіт нації, але робив усе для того, щоб, убивши людей фізично, стерти будь-яку згадку про них. Для цих нелюдських цілей енкаведисти вкидали убитих під час військових дій та замордованих українців-патріотів до глибоких шахт, закинутих колодязів, розчиняли тіла у вапні та кислоті, прикопували у лісосмугах та на пустирях, як якийсь непотріб.
Є такі поховання і на території Збаразького району на Тернопільщині, зокрема й на Вишнівеччині.
До редакції «Народного слова» звернувся вишнівецький станичний Братства ОУН-УПА «Лисоня» Михайло Дідик, аби громада Збаражчини допомогла впорядкувати могили українських патріотів, закатованих енкаведистами у 1945-1946 років. Ці поховання знаходяться на території старого польського цвинтаря у Вишнівці. За свідченнями очевидців тих подій, територія усього цвинтаря є суцільною могилою, адже захоронення патріотів таємно здійснювалися у різних частинах кладовища.
Чоловік відкрив розрахунковий рахунок у банку КБ «ПриватБанк» за реквізитами: одержувач платежу: «ПриватБанк» код ЄДРПОУ 14360570. МФО банку 305299, ЄДРПОУ банку 14360570, р/р 29244825509100. Призначення платежу для поповнення картки 4149497855654523 на ім’я Дідик Михайло Миколайович, інд.код. 1164712970.
Вишнівецький станичний просить краян не залишатися байдужими і бодай кількома гривнями долучитися до увіковічнення пам’яті замордованих героїв, чиїми кістками всіяна уся наша багатостраждальна земля й уся неозора московсько-радянська імперія.
За словами Михайла Дідика, у Вишнівці на території старого польського цвинтаря, є мінімум шість таких місць масового захоронення патріотів у період з 1945 по 1946 роки. Про це йому розповів односельчанин, свідок цих буремних подій Леонід Череватий. Чоловік, який був добре поінформований про діяльність енкаведистів у Вишнівці, розповідав, що практика таких таємних поховань була розповсюдженою у роботі каральних органів, зокрема і Вишнівецького осередку КДБ. Вночі людей вбивали і таємно закопували в різних місцях, про які дотепер ніхто не знає. Є свідчення, що у цих ямах на території старого польського цвинтаря може бути похований і славнозвісний сотник «Сокіл». Пересвідчитися у навмисному приховуванні інформації про осіб та кількість закатованих совітами вишнівчани змогли, коли під час Другої світової німецькі солдати діставали із ями поблизу казематів Вишнівецького НКВД тіла замордованих більшовиками хлопців.
Про місцезнаходження двох із них пан Михайло знає точно, на їх розташування йому особисто вказали очевидці, безпосередні учасники, які брали участь у похованні, а також випадкові свідки. Так за свідченням мешканця Вишнівця Георгія (Жори) Літеровича, котрий проживав у крайній хаті впритул до старого польського цвинтаря, він особисто закопував закатованих і вбитих українських патріотів. Чоловік згадує, як серед ночі його розбудив гучний стукіт у двері, на запитання хто там, господар почув відповідь «КГБ, открой!». Коли він вийшов надвір, енкаведисти вказали йому місце і наказали закопати мертвих людей, не кажучи, хто вони. Пішовши у вказаному напрямку, він побачив голих та напівроздягнених молодих хлопців, замордованих у Вишнівецькому КДБ. Чоловік розповідв, що вбитих закопували усіх гамузом у ямах, жодним чином не позначаючи місце поховання. Змушений брати участь у цьому страхітливому похованні, Георгій Літерович до найдрібніших деталей запам’ятав усе з ним пов’язане, у тому числі і місце захоронення.
Про другу яму, в яку закопували вбитих патріотів, розповіла Зіна Бартощук. Дорога, якою жінка ходила додому, пролягала повз старий польський цвинтар. Одного разу, як пригадувала пані Зіна, дорогою додому, а на вулиці було вже темно, вона, проходячи повз цвинтар, побачила, як під’їхала вантажівка і як із її кузова вивантажували трупи, заповнивши ними викопану яму доверху. Жінці навіки закарбувалося в пам’яті, що в ямі, де були закатовані молоді хлопці, зверху лежала юна, надзвичайно вродлива дівчина з розплетеними довгими чорними косами, які, мов траурна шовкова вуаль, вкривали тіла замордованих хлопців. І це обличчя неживої красуні в серпанку чорнявого волосся, яке розсипалося по мертвих юнаках, як згадувала пані Зіна, стояло у неї перед очима до самої смерті.
Після здобуття Україною своєї незалежності на місці одного із захоронень було насипано високий курган і встановлено дерев’яний хрест. Впритул до насипаного кургану проходить ґрунтова дорога, автомобілі фактично розсувають могилу, проїжджаючи безпосередньо повз її підніжжя. Тому пан Михайло, як член ініціативної групи з облаштування могили загиблим землякам-патріотам, звертається до небайдужих краян допомогти їм із впорядкуванням захоронень.
Кілька років тому було виготовлено навіть проект меморіалу, який передбачає, крім обмурівки фундаменту довкола могили та оздоблення його камінням під розшивку, спорудження у центральній частині підніжжя могили невеличкої каплички із фігурою Матері Божої, а вінчатиме курган великий камінний козацький хрест. Окрім того, за словами пана Михайла, він разом із братчиками та однодумцями готує звернення до селищної ради, аби депутати на сесії винесли рішення, в якому б офіційно визнали старий польський цвинтар місцем масових поховань українських патріотів, замордованих у 1945-1946 роках, тим самим ця територія перестала б бути нічиєю та отримала б юридичний статус і захист держави. Тоді можна було б на законних підставах обгородити територію та облаштувати могили на місцях відомих поховань, встановити хрести, врешті відспівати замордованих за християнським звичаєм, переконаний Михайло Дідик.
