Втомившись щодень випрошувати ремонту, люди скинулися на фарбу і самотужки почали змінювати простір довкола себе. Тепер працівники ЖЕКу, у який мешканці справно сплачують гроші, приходять сюди «на екскурсію».
Гуртожиток на вулиці Максима Кривоноса, 6 у Тернополі схожий на сотні інших. На кожному поверсі – довгий тьмяний коридор, вздовж якого розміщені кімнати, спільна кухня і санвузол. Мешкають тут переважно сім’ї з дітьми. Для простих тернополян купити окрему квартиру з нинішніми цінами і зарплатами – майже фантастика. У багатьох родинах один або двоє батьків їдуть за кордон, залишаючи дітей на бабусь і дідусів, аби заробити на омріяні квадратні метри. Хтось винаймає житло, проте нині для багатьох сімей з дітьми навіть це не по кишені.
Тепер на п’ятому поверсі гуртожитку не стіни – справжній шедевр малярства. Тут оселилися герої мультиків – українські козаки, Аладін і Русалочка, Колобок, Маша і Ведмеді, казкові птахи та рослини.
Усе це зобразив Іван Вегера, який разом із дружиною та донькою живе в одній із кімнат на поверсі. Чоловік згадує: якось дивився, як серед жовтуватих стін граються діти. Наступного дня купив кілька банок із фарбою і взявся розписувати стіни казковими персонажами.
– Кімнати в гуртожитку приватизовані, і в ЖЕК усі ми щомісяця сплачуємо кошти. – Є навіть графа «додаткові послуги», але незрозуміло, що туди входить. Востаннє ремонт у нас на поверсі робили років шість тому. Усі стіни “зашаркані”, в тому числі й наші. ЖЕК нічого не робить, і мені це набридло. Кожного дня малював. Робив це для дітей, тому обрав тематику мультиків. Дітей живе на поверсі багато, малюки є майже в кожній кімнаті. Тепер у нас гарніше та веселіше.
Малярству, розповідає Іван, він професійно не вчився, проте змалку любив малювати. Спершу розписав одну стіну біля своєї кімнати. Сусідам сподобалося, тож почали просити чоловіка, щоб прикрасив і решту стін. Зібрали гроші, купили фарбу – і за тиждень самі не впізнали своє помешкання.
– Усі побачили, що гарно. Хтось один колір фарби купував, хтось інший. Згодом з кожної кімнати зібрали гроші й докупили все необхідне, загалом вийшло менше, ніж по сто гривень. Просили наш ЖЕК, щоб допомогли матеріалами, але нічого не отримали. Все самі купуємо, – розповідає дружина Івана Оксана.
Ініціативу підтримали майже всі мешканці поверху. Незадоволених – немає.
– Мені дуже сподобалося, як у казці – виходиш і зразу настрій покращується. Порівняно з тим, що було, дуже гарно, – розповідає Ірина Скальська. – Я вже 10 років тут живу, з чоловіком і двома дітьми, в одній кімнаті. Працюю в магазині. Чоловіка мобілізовували в АТО. Був усюди – і в Дебальцевому, і Попасній. Добре, що повернувся живий-здоровий. Щоб купити квартиру, нині треба хоч 600 тисяч гривень, а де зараз взяти ті гроші? Треба їхати на п’ятирічку на заробітки, і то обом з чоловіком. Це гнітить, як і те, що відбувається в країні, а тут виходиш – і радісно.
Мешканці розповідають, що тепер їхній будинок став своєрідним екскурсійним об’єктом, адже побачити малюнки та сфотографувати їх приходить багато людей.
Тим часом, окрім стін, розповідають власники кімнат на поверсі, ремонту потребують й інші частини приміщення. А найперше – санвузол. Проте найбільшою проблемою для мешканців гуртожитку є те, що вони не можуть, як всі українці, встановити лічильники.
Олександр Батенчук, який з сім’єю вже 16-ий рік живе в гуртожитку, розповідає: з однієї кімнати, де мешкають троє осіб, за проживання за місяць в середньому сплачують не менше 500-600 гривень у зимовий період. Люди вважають, що ця сума завищена, проте без лічильників проконтролювати витрати не можуть.
– Нам просто не дозволяють встановити лічильники, – каже Ірина Скальська. – Ми хочемо за свої гроші це зробити, але нам відмовляють. У нас туалет загальний, душ на першому поверсі. Збирали підписи, я особисто ходила до місцевого депутата, щоб посприяли у встановленні лічильника, але справа не зрушилась з місця.
Працівники ЖЕКу, кажуть мешканці поверху, все ж не минають гуртожиток: після того, як з’явився розпис, теж приходили «на екскурсію». Люди, проте, не шкодують, що взялися самотужки за ремонти. В оновленому помешканні подобається дітям, і це найважливіше.
12-річна Неля живе в одній кімнаті гуртожитку з батьками майже з народження.
– Раніше було погано, – каже вона. – А зараз набагато краще. Стіни були брудні й жовті, а тепер кольорові.
Антоніна БРИК.
