Уже проходить сьомий рік війни на сході України, бійці із зони бойових дій надсилають здебільшого повідомлення на месенджер, вайбер, роблять пости у фейсбуці. Ми можемо поговорити з ними через скайп. Тобто засоби зв’язку з рідними осучаснилися.
У роки Другої світової війни єдиною ниточкою, що зв’язувала солдатів з рідними, були листи-трикутники. Для кожної матері вісточка з фронту – це можливістю дізнатися, чи живий і здоровий її син.
Минають роки, але пам’ять про війну залишається в серцях народу. В сімейних архівах зберігаються військові листи-трикутники як пам’ятка про героїзм наших дідів та прадідів. Ці маленькі аркуші паперу були безцінним скарбом для кожної родини, яка жила надією на звістку, котра підтверджувала, що їхні чоловіки, сини, брати – живі та є надія на зустріч.
Потяги з листами прирівнювали до стратегічної зброї
Ще на початку війни уряд СРСР приділяв особливе значення зв’язку фронтовиків з рідними. Але єдиним способом здійснити це була пошта. Вважалося, що лист з дому в рази підвищує бойову силу солдата. Тому було організовано поштове повідомлення. Машини для перевезення кореспонденції заборонялося використовувати в інших цілях. Поштові вагони «чіпляли» до всіх поїздів, навіть до військових ешелонів, прирівнюючи їх до стратегічної зброї чи боєприпасів, щоб військові листи-трикутники з фронту потрапляли до адресатів.
У зв’язку з великою потребою в листах, народне господарство почало широко випускати заготовки для листів (Рис. 1.), вони мали барвисте художнє оформлення патріотичного характеру. Але до фронту ці заготовки практично не доходили. Та й простого паперу на листи не завжди вистачало, тому писали на тому, що виявлялося під рукою: на бланках відомостей (Рис. 2.), на клаптиках будь-якого паперу (Рис. 3.), на сторінці зі шкільного підручника ботаніки (Рис.4.). Поширення набули військові листи-трикутники.
Не заклеювали – так цензурі легше було читати
Листи не заклеювалися і не вимагали марок. На лицьовій стороні писали адреси, а зворотну залишали чистою, весь інший простір листа списували дрібним почерком, щоб якомога більше інформації про себе повідомити близьким.
Оскільки час був воєнний, то листи могли потрапляти в руки до ворога. Щоб разом з ними не розкривати таємниці, цензура перевіряла військові листи-трикутники. Тут якраз і стає зрозуміло, чому вони не заклеювалися, а просто загорталися особливим способом. Так цензурі було легше їх читати, щоб не пошкодити папір, а разом з нею і цінну для рідних інформацію. З фронту додому можна було писати далеко не все, тому в усіх листах міститься здебільшого привітання своїм родинам і обмаль слів про воєнне життя. У більшості немає навіть натяку на те, як важко доводиться бійцю, коли він щодня зустрічається зі смертю… Зміст листів майже однаковий, тон – спокійний і впевнений, хоча відчувається сум за рідною домівкою, самі повідомлення переповнені щирістю. Часто солдати висловлювали занепокоєння з приводу здоров’я родичів. У відповідь просили розповісти про рідних та новини з дому.
Бували випадки, коли бійці випадково могли описати місце свого розташування, кількість військ або подальші плани. Таку інформацію ретельно замальовували чорною фарбою, щоб ніхто не міг її прочитати.
На схвалених до відправки листах ставився штамп «Перевірено цензурою», який дозволяв подальшу відправку його до адресата.
У разі, коли адресат гинув на війні, адреса доставки перекреслювалася, і лист повертався назад. Це прирівнювалося до «похоронки», яка могла так і не прийти.
«Чекаю відпису, ваш син Іван…»
Увазі читачів пропонуємо лист із фондів Національного заповідника «Замки Тернопілля» Івашкевича Івана Івановича до матері Анни Степанівни (Рис 5,6), яка проживала у місті Збаражі на тодішній вулиці Карла Маркса №13. Писав 21 січня 1945 року (орфографія і стиль збережені – ред.): «Дорога моя мати пишу до вас кілька слів о своїм поводженню і здоровлю. Дуже Богу дякую, що я є здоров і вам дорога мати з цілого серця бажаю. Ви дорога мати напишіть мені, що чувати коло дому і чи є у нас сніг і чи наша худоба мерзне в сутеринах чи стіжок змолочений. Напишіть, що роблять ті хлопці, як Тендай – Яську Амброжій і Кінах із Садків. Напишіть мені чи ви є здорові чи не дай Боже больні. Питаюся дорога мати чи брати пишуть до дому пісьма і звідки дайте їх адреса бо я до Петра і Владка написав і вернулись назад. Не гнівайтеся що так бридко написав бо мене болить палець. Ви дорога мати як маєте багато грошей то мені присліть до 500 рублів. Ви же знаєте яке у війську життя. Опишіть мені всьо, що чувати у дома і у нашій фамілії. На тім кінчаю писати своє письмо. Бувайте здорові моя дорога мати і поздоровляю вас мамо, сусідів і фамілію. Чекаю відпису ваш син Іван. Мій адрес: Марийська А.С.С.С.Р. ст. Сурок П.П. 73416 «К».»
Такі листи, обпалені, надірвані, і дотепер зачіпають нас до глибини душі і лишаються родинними і музейними реліквіями…
Оксана БРЕГІН, наукова співробітниця Національного заповідника «Замки Тернопілля».
