Тернополянин Андрій Назаренко: «Коли розказую, що жив в інтернаті, діти думають – ми теж можемо змінити своє життя»

Фото Андрій Назаренко із названою мамою Карлін.

У Тернополі випускникам сиротинців збирають валізи і просять долучитися всіх небайдужих

Недавно тернополяни пересіли на велосипеди для допомоги сиротам, які цього року роблять перший самостійний крок назустріч світові й людям у ньому. Всі учасники благодійного заїзду могли пожертвувати будь-яку суму волонтерам. За день вдалося зібрати близько 4 тисяч гривень. Це – лише частина потрібної суми, тож акція з допомоги випускникам інтернатів триватиме до середини серпня.

За кошти, які зберуть, куплять найнеобхідніше – каструлі, тарілки, вилки-ложки, праски, фени для волосся, а якщо залишиться, то і постільну білизну.

Збирає допомогу благодійний фонд «Майбутнє сиріт». Волонтери, які сьогодні працюють в організації, і самі є випускниками інтернатів.

Голова фонду Андрій Назаренко вже понад десять років опікується сиротами. Праця Андрія надихає. А його досвід змушує задуматися, іноді – вжахнутися від почутого, але найчастіше – повірити у те, що добра в нашому житті таки дуже і дуже багато.

Від сироти до благодійника

Андрій виховувався в інтернаті змалку. Його дитинство минуло в Коропці. Тоді у невеликому тернопільському містечку була одна з найбільших шкіл-інтернатів в області.

Жив у тісному просторі стандартних навчальних і спальних приміщень, з дня в день спілкувався з одними і тими ж людьми й отримував усе готове, хоч і таке ж стандартне – їжу, одяг, розваги і навіть спосіб мислення, який теж обмежувався замкнутим колом інтернату.

Андрієві пощастило – у 1992 році існувала спеціальна програма, у рамках якої американські сім’ї брали українських сиріт в гості на кілька місяців. Хлопчик-сирота з тернопільського інтернату потрапив у родину Тіма і Карлін. Вони хоч і мали власних дітей, але з радістю прихистили і Андрія.

Він і сьогодні вважає їх своїми батьками і їздить у гості, хоча тоді, погостювавши, повернувся в Україну. Розповідає, що міг залишитися або ж виїхати згодом. Але, подорослішавши, Андрій все частіше думав про те, якою буде доля інших дітей-сиріт в Україні, яким не пощастило зустріти прийомних батьків.

Своїми думками він поділився з американською сім’єю, і так виникла ідея допомагати вихованцям інтернатів. Андрій став запрошувати інших випускників сиротинців, своїх друзів, об’єднатися навколо цієї хорошої справи. І з часом виник фонд, для якого обрали найпростішу назву – «Майбутнє сиріт».

Вийти з інтернату

– Цього року у Тернопільській області маємо 20 випускників з 6-ти інтернатів, – розповідає Андрій. – Вони вступають у вищі навчальні заклади, житимуть у гуртожитках. І якщо дитина зі звичайної сім’ї вже забезпечена мінімальним стартовим набором для дорослого життя, то випускники сиротинців виходять у світ без нічого. Зі свого досвіду знаю, як важко на перших порах. Тому ми почали збирати гроші на такі речі першої необхідності. Також люди можуть приносити речі, якщо вони у них вже є, у наш фонд.

Допомога випускникам – лише один із безлічі проектів, якими займаються волонтери «Майбутнього сиріт». Це – збір техніки, екскурсії, літні табори, тренінги та навчання за межами інтернатів. Усі вони допомагають сиротам не відчувати себе покинутими чи безпомічними у житті.

За понад десять років, відколи існує фонд, він охопив навчанням усіх дітей області, які позбавлені батьківського піклування.

– Не секрет, що дітям із сиротинців важко адаптуватися у незрозумілому, чужому для них світі, – каже Андрій. – Якщо говорити про сиріт мого віку й трошки молодших, то є проблеми. Але у тих, з ким ми вже працюємо 10 років, ситуація значно краща. На тренінгах, починаючи з 9 класу, діти вже починають розуміти елементарні, але важливі речі. Що за проїзд у транспорті, їжу та одяг треба платити, що так побудована система. І коли повертаються в дитячий будинок, аналізують і згодом більше готові до самостійного життя.

«Дорослий, а витягує студентський квиток»

Найкращий приклад для сиріт – самі волонтери і, зокрема, приклад Андрія. Він може надихнути не лише дітей, які виростають без батьків, а й усіх, хто опинився у складних умовах чи вже опустив руки.

– Я на своєму прикладі пояснюю, що колись вийшов із сиротинця й не мав нічого, – каже Андрій. – Коли розказую сиротам, що жив в інтернаті, що відчував те ж саме, що вони, і так само сумнівався, то діти думають – отже, тоді ми теж можемо змінити своє життя.

Недавно Андрій знову став студентом – магістерської програми в Українському католицькому університеті в Львові. Оскільки програма платна, вирішив податися на грант, який частково компенсує навчання, і виграв його. Тож 65 відсотків від вартості магістратури оплатив з допомогою грантових коштів.

– Світ не стоїть на місці, з’являються нові й нові виклики. І через 5 років, якщо буду сидіти і робити тільки те, що вмію, це вже буде застаріле і просто неактуальне. Зараз в університеті я вивчаю нові методи управління неприбутковими організаціями. І кажу дітям і випускникам інтернатів, що вчитися ніколи не пізно. Хоч незнайомі люди часто неймовірно дивуються: о, дорослий, а витягує студентський квиток.

Коли перешкоди – не біда, а досвід

Андрій розповідає, що одна з найбільших проблем сиріт – те, що вони соромляться того, що вчилися в інтернаті, і не вірять у себе. Тому фонд залучає і самих сиріт до різної діяльності, зокрема й волонтерської.

– Коли переусвідомите в голові, що ви не жертва, яка потребує допомоги, а й самі можете допомогти іншим, – це багато змінить, – зауважує Андрій. – Ми вчимо дітей, що не треба відкладати на потім, вони вже можуть бути активним і проявляти себе. Це дуже важко – вийти із зони комфорту, всі бояться з неї вийти. А сироти звикають 11 років жити в певних умовах, де все готове. Може, це життя бідне, але знайоме, статичне, і вже сам страх вийти за ці межі найбільше лякає. Тому ми і є, аби підтримати в момент виходу із зони комфорту тих, кому це потрібно. І в нас є багато позитивних прикладів, що коли в тебе є ціль, то перешкоди – не перешкоди, а твій досвід. Але тільки коли ти пройдеш усе це сам, тоді зрозумієш.

Як допомогти?

Охочі допомогти учням і випускникам інтернатів можуть звертатися у ресурсний центр фонду «Майбутнє сиріт» у Тернополі на вулиці Чумацькій, 37, поряд із зупинкою ТНЕУ.

Також можна надіслати кошти на банківський рахунок:

отримувач ТОБФ «Майбутнє сиріт», код ЄДРПОУ – 34334394, р/р – 26002055110780, МФО – 338783, Тернопільська філія ПАТ КБ «Приватбанк».

Адже це так просто – усім нам теж зробити перший крок назустріч іншим, чи не так?

Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро» ініційований «Благодійним фондом Олександра Шевченка» та Українським журналістським фондом.