Гамірно на подвір’ї Кременецької гуманітарної академії ім. Т. Г. Шевченка. Поодинці та невеличкими зграйками поспішають сюди випускники через 30, 40 років після закінчення такого рідного всім колись педагогічного училища. Юність легкокрилою пташиною злетіла. Юність… Це справді найкраща пора життя людини, і проходить вона за шкільною партою, студентською лавою. Захоплює дружбою, мріями, першим коханням. Але… Але все в цьому світі має свій початок і своє закінчення.
Непомітно промайнула ця славна пора й для нас. Навчались ми на відділенні «Дошкільне виховання», група «Б», випуск 1978 року.
Побаченню через 40 років після закінчення училища передувала наполеглива робота Валентини Смолінської. Нелегко було розшукати всіх колишніх одногрупників. Доля закинула до Італії Любов Дячок, Богдану Перешлюгу, у США – Ганну Рикун. Живуть і працюють у Росії Любов Міщук, Лідія Гриневич, Марійка Рощик, у Криму – Ольга Рухло, Галина Завербна, Павлина Кашуба, Валентина Смолінська – в Івано-Франківську, Галина Караїм – у Бродах, що на Львівщині, Валентина Маглюк – у Білогір’ї Хмельницької області, Оксана Тарасюк – у Рівному, Марія Шкурник та Неоніла Тарківська – на Рівненщині, Юлія Юрчук – на Чернівеччині.
Більшість одногрупниць проживає і працює на теренах рідної Тернопільщини: Марія Білянська та Марія Степанюк – у Зборівському районі, Марія Горба і Марія Загайкевич у Заліщицькому, Оксана Гривас на Збаражчині, Ольга Козак на Бережанщині, Ганна Михайлишин у Козівському районі, Марія Піх на Теребовлянщині, Зінаїда Скрипковська у Кременці, Марія Фурман у Підволочиську, Марія Періг та Наталя Якубець у Тернополі, Марія Янчишин у Шумську.
Неповторне, хвилююче відчуття зустрічі. На жаль, не усі змогли приїхати, лише 13. І ось такі знайомі й добрі стіни училища, щирі сльози радості й посмішки одногрупниць. Приглядаємося одна до одної. Хтось залишився таким, як був, тільки змужнів, подорослішав, хтось, здається, змінився істотно ззовні, але душа, лагідна посмішка залишилися такими ж. Ми знову одна родина. Відійшли у вічність наша Марія Кубах і більшість викладачів, які нас навчали. Хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять, помолилися за їхні душі. Вірю, що вони були присутні при наших розмовах-спогадах, бо є їхньою частинкою.
Керівник групи Світлана Михайлівна Ткачук, як колись, зустрічає нас лагідною посмішкою в аудиторії №24 головного корпусу. Як добре, що ви з нами, що ділите ці сокровенні хвилини зустрічі з юністю. Ділимося своїми надбаннями, досягненнями в житті за ці 40 років, а Світлана Михайлівна любляче та уважно вислуховує, голубить ніжним поглядом кожну з нас. Сонячно на душі від спілкування з дорогими серцю людьми.
Рідна альма-матер! Ти – храм науки, царина знань, країна юначих і дівочих мрій. Хай надійно, затишно у твоїх стінах буде всім вихованцям і випускникам.
Дорога Світлано Михайлівно, всі викладачі, які нас навчали, виховували, дозвольте доземно вклонитися вам, подякувати за мудрі повчання, настанови. Мине ще п’ять років – і ми, сподіваюся, зберемось так само дружно, щоб погомоніти, зазирнути один одному в очі, висловити щиру вдячність своїм наставникам.
