Тернопільські волонтери поділилися враженнями від поїздки у зону АТО
Вони 26 разів вирушали з допомогою на Схід, подолали тисячі кілометрів, завезли десятки тонн вкрай необхідної бійцям допомоги. Сьогодні активісти ГО «Автомайдан Тернопіль» зізнаються, за півтора роки війни набралися досвіду і навчилися професійно допомагати армії. Та ресурси людей щоразу зменшуються, потреби бійців залишаються, а держава досі постачає хлопцям несвіжі консерви, неякісну амуніцію, а речники АТО оприлюднюють не завжди правдиві дані. І ніхто не може відповісти на запитання, коли українська влада стане народною, а в країні запанує мир.
Голова ГО «Автомайдан Тернопіль» Дмитро Гайдуцький побував у зоні АТО більше двох десятків разів. Щоразу разом з товаришами вирушають у мандрівку, аби підтримати Героїв, які захищають Україну на Сході. Сьогодні 11 автомайданівців взяли в руки зброю. Інші ж тут роблять все для того, аби забезпечити українському війську надійний тил.
– Востаннє ми їздили на Золоте-4 – позиція між Попасною і Щастям. Це хлопці, які були на 31 блок-посту, – розповідає Дмитро. – До них ніхто не міг доїхати. Їм потрібна була їжа, бронежилети, каски. Хлопці дуже зраділи. Ми привезли їм домашні страви від господинь з Микулинців та з Дружби Теребовлянського району. Вареники, пельмені, деруни. Треба було побачити обличчя військових, коли вони смакувал цим всім. Ми залишилися на ніч, я пішов разом з ними на чергування на передовій позиції за 20 метрів від лінії розмежування. Я побачив, що наші хлопці навчилися добре воювати. У них є досвід, вміння, це вже справжні військові, які багато чого знають.
Волонтери зізнаються, зараз зібрати ресурси на поїздку складніше, аніж рік тому. Люди збідніли. Знецінилися зарплати, ціни зросли, можливо, дається взнаки і втома від війни. Автомайданівці звертаються до друзів, знайомих, які працюють за кордоном, то часто вдається отримати допомогу від них. Передають речі бійцям, фотографують і надсилають фотозвіт. Саме завдяки цій допомозі вдається забезпечувати військових якісними касками, бронежилетами, формою.
– Також багато допомагають тернопільські підприємці, – каже Дмитро Гайдуцький. – Без їх підтримки ми б не змогли виконувати замовлення хлопців. Адже можна різне говорити – держава повинна дати, погана влада, всі крадуть. Але коли тобі телефонують з передової і просять привезти каску або кажуть, що до них ніхто не доїджає і у них вже немає їжі, або що бійці стоять у лісі і їх «доїдають» комарі. То ти не думаєш, хто має цим займатися і чиї це обов’язки. А намагаєшся знайти ресурси і допомогти їм. Адже наші хлопці стоять там за те, щоб над нами було мирне небо. Волонтери розповідають, їх вражає, як неправдиво щодня нас повідомляють речники АТО про кількість обстрілів на Сході. – Я сам був свідком цих обстрілів. По Золотому стріляли підряд чотири години, – каже автомайданівець. – А прозвітували лише про дві і то навіть не згадали про Золоте. Можна тільки уявити собі, що замовчують про поранених і загиблих. Страшно, що нас так обманюють на кожному кроці. А ще хлопцям майже у 80% не нараховують «бойові» – це близько тисячі гривень в день. Коли офіційно перемир’я, то ці гроші не виплачують. Це хіба у них у Києві перемир’я. А у зоні АТО обстріли практично не припиняються.
Але ми не маємо права опускати руки, мусимо боротися і вірити в майбутнє України. Справжню незалежність здобудемо тоді коли слова “Слава Україні” будемо промовляти серцем а не просто ротом. Мусимо працювати і робити все, аби змінити місто, де ми живемо, державу і врешті, самих себе.
