05.10.2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» (далі – Закон), однією із найбільш виразних змін в якому є встановлення законодавцем такого поняття, як авансовий внесок у виконавчому провадженні.
Зокрема відповідно до статті 26 Закону, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
До заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі двох відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру – у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника – фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника – юридичної особи.
Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про:
стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин; обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів; відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.
Таким чином, при пред’явленні виконавчого документу до виконання, стягувач у виконавчому провадженні зобов’язаний до заяви про відкриття виконавчого провадження та оригіналу виконавчого документу долучити квитанцію про сплату авансового внесу в розмірі встановленому чинним законодавством або документи, що підтверджують звільнення стягувача від сплати авансового внеску.
Отже, авансовий внесок у виконавчому провадженні – це кошти, внесені стягувачем на окремий не бюджетний рахунок, відкритий Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування, приватним виконавцем в банках до відкриття виконавчого провадження, які використовуються виконавцем для організації та проведення виконавчих дій в спосіб та порядок встановлений Міністерством юстиції України.
Вказаним Законом введено ще одне визначення авансового внеску – додаткове авансування.
Зокрема, відповідно до статті 43 Закону, у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб’єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов’язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов’язаний додатково здійснити авансування таких витрат.
Згідно частини п’ятої статті 50 Закону, у разі відсутності технічної документації на майно, у зв’язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення такої документації здійснюється за зверненням виконавця в установленому законодавством порядку за рахунок додаткового авансування стягувача. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня одержання відповідного повідомлення виконавця не авансує витрати, пов’язані з підготовкою технічної документації на майно, виконавчий документ повертається стягувачу, за умови що відсутнє інше майно у боржника, на яке можливо звернути стягнення.
Таким чином додаткове авансування – це кошти, внесені стягувачем на окремий не бюджетний рахунок, відкритий Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування, приватним виконавцем в банках щодо відкритого виконавчого провадження, які використовуються виконавцем для організації та проведення виконавчих дій в спосіб та порядок, встановлений Міністерством юстиції України. Не внесення додаткового авансування стягувачем тягне за собою наслідки, встановлені законом.
Порядок повернення виконавчого документа стягувачу визначено статтею 37 Закону, зокрема згідно пункту 4 частини першої вказаної статті у випадку, якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.
Таким чином, відмова стягувача від додаткового авансування є підставою для завершення виконавчого провадження відповідно до вимог чинного законодавства.
