Де твій Бог? Він є? Тоді чому стільки горя?
Мій Бог розіп’ятий, зраджений, проколений, покинутий…
Отче, чому на іконах лише п’ять ран? Ісус же весь був розтерзаний…
З етичних міркувань. Людям було би надто страшно на це дивитись.
Де твій Бог?
Мій Бог бідний, іде по світу, навчає рибалок, спить просто неба, переслідуваний, погороджений.
Несила тобі нести хрести?
А що мої хрести, порівняно з муками Сина Божого? Що мої болі, порівняно з агонією Ісуса в передчутті страти?
Де ти береш силу?
Я читаю Псалми… Я повторюю рядки псалмоспівця як мантру, як молитву, як розраду…
Ха-ха… То де твій Бог?
Він у тих, хто не продався, не здався, не злукавив, хто вистояв до кінця.
Читаю зараз Василя Стуса, Івана Багряного. Воістину, величні сини, апостоли Правди, мученики за Істину, незламні, із духом сталі, з безмежжям серця… Нічого не маю на сім світі, та коли тримаю в руках романи Багряного – я маю все і навіть більше.
Ось де мій Бог – у душах тих, голоси яких говорять і не вмовкають досі. Що їх тримало? Які сили допомогли залишитись людьми у часи репресій?
Ось, де мій Бог! Він всюди, Він як вітер…
Він – «Моя Скеля» (із псалмів).
Колись читала коротеньку історію Бруно Ферерро, де чоловік запитував Бога, чому Він нічого не зробить, щоби не було війни, голоду, бідних та інших нещасть. А Бог відповів: «Для цього я створив тебе».
Неля ДРИБОТІЙ.
