Антон Старовєров – фотограф з Тернополя, громадський діяч, активіст та координатор ГО “СД Платформа». Від початку війни він займається волонтерством і координує волонтерські штаби. Ми поспілкувалися з Антоном про його думки, шлях і сьогодення.
Як для тебе почалась війна?
Війна почалася для мене вдома, як і для багатьох українців. Була четверта година ранку, коли я почув, як у небі летять гвинтокрили. Відразу стало зрозуміло, що щось не те. А вже через пів години у телеграм-чатах говорили, що відбуваються перші масовані ракетні обстріли. До того, що почнеться війна, я себе морально готував. Звісно, до такого складно підготуватися, але я розумів, що це трапиться. Після того, як я виконав певні особисті домашні обов‘язки — почав відразу координувати питання у допомозі своїм друзям, яких призивали у військові частини, і їм було потрібне якесь мінімальне забезпечення.
Чому вирішив волонтерити?
На початку це не була думка: я буду волонтерити. Все почалося з того, що мені зателефонували друзі, яким була потрібна допомога. Комусь з виїздом з окупованих міст і місць бойових зіткнень, а комусь необхідно було знайти рації, шоломи чи іншу військову амуніції. Тому я просто почав допомагати. А потім все це наростало, я займався багатьма справами, отримував по декілька запитів на день. З другого дня війни у мене стартувала організована волонтерська діяльність. Ми з друзями і знайомими зібралися і почали збирати і відсилати допомогу у різні напрямки. Ми збирали кошти, акумулювали допомогу для військових, цивільних, оскільки мали певний фінансовий ресурс, а також знайомства та можливості. На початку все було тільки з нашої спільної ініціативи. А так як я ще є активістом громадської організації, де у мене також є певні обов‘язки і запити, які треба було закрити, то ми запустили волонтерський штаб.
Розкажи коротко про свій волонтерський шлях від початку війни до сьогоднішнього дня
Якщо розповідати про мій волонтерський шлях від початку і до сьогодні — це буде складно зробити коротко. Але, якщо підсумувати все, що відбулось за цей час, то варто почати з першого дзвінка. «Привіт, потрібно підійти, дещо допомогти зробити», — слова, з яких почалося моє волонтерство. А тепер мені хлопці-військові надсилають певні запити, різної спеціалізації. Я навіть не думав, що зможу самостійно знайти якийсь дрон чи самоскиди до дронів. Від початку і до сьогодні відбулося дуже багато поїздок у різні міста України. Так само у міста, де відбувалися бойові зіткнення. Також було багато тренувань, проектів, відправок допомоги. Я точно не можу сказати, скільком людям і громадам за цей час ми допомогли, але думаю, що це більше тисячі людей. Я впевнений, що це не дарма. Кожен мій день від початку війни до сьогодні проходив з думкою про те, що комусь таки я точно допоміг.
З якими найбільшими труднощами ти зіштовхувався під час пошуку допомоги військовим?
Мабуть, найбільші труднощі, з якими я зіткнувся — це комунікація і пошук фінансів. Часто отримував запити на кшталт «Мені потрібно те і те, терміново, на вчора». А коли починав спілкуватися, то розумів, що людина сама не завжди спеціалізується на тому, що просить.. Деколи людей потрібно було просто заспокоїти і запропонувати сісти, все обдумати. А на початку війни ще й не все було гаразд зі зв‘язком. Треба було з‘єднувати між собою людей з різних країн і міст. Не завжди всі мали можливість виходити на зв‘язок. Комунікація відбувалася і серед цивільних, і серед військових, і серед представників вдати чи громадських організацій. Як в Україні так і за кордоном. Знайти кошти — це дуже важко. Інколи «з нуля» треба було починати збір на дрон, автівку, і ми розуміли, що навіть командою з десяти людей не закриємо такий запит. Тому придумували різні формати фандрейдингу. ( Фандре́йзинг — процес залучення грошових коштів та інших ресурсів (людських, матеріальних, інформаційних тощо), які організація не може забезпечити самостійно, та які є необхідними для реалізації певного проєкту або своєї діяльності в цілому).
Найскладніший момент під час пошуку допомоги — це отримувати повідомлення, що вже не потрібно. Це вже більше моральні і психологічні труднощі, які потрібно перебороти. Було дуже складно не поринати в це, залишатись в ритмі життя і продовжувати акумулювати допомогу.
Можеш поділитись якимось дотепним або цікавим випадком, який трапився з тобою під час волонтерства?
Дотепних історій було дуже багато. Мабуть, найбільш цікавим було те, як представники нашої діаспори у Греції сказали, що вони змогли дістати тисячу бронепластин 4-го класу для військових. Без плитоносок. Суто пластини. Вони важать досить багато, більше ніж тонну.І їх треба було якось дістати з Греції. Це був десь четвертий тиждень повномасштабного вторгнення. Я мав вже досить розвинену логістику, міг багато чого перевезти і дістати, але на Балканах я не мав жодних контактів і сама діаспора також не знала, як все це переслати. І вже тут підключилися міжнародні зв‘язки. У мене є друзі з Литви, з якими я познайомився на міжнародному проєкті. Я вже дуже довгий час листувався зі своєю подругою звідти, і вона закривала багато моїх запитів. Тому вирішив запитати, чи немає у неї знайомих у Греції. Вона відповіла, що є. Я пояснив ситуацію, а вона сказала: «Дай мені 5 хвилин».
За три хвилини вона мені зателефонувала зі словами: «Антон, слухай, у нас є знайомий в Афінах, він має літак і працює в авіакомпанії. Може доставити пластини абсолютно безкоштовно. Але є нюанс. Виліт — через дві години, якщо ви встигнете — то супер, як ні — то будемо щось ще шукати».
Тоді я телефоную до наших людей в Греції і говорю їм це все. Вони відповідають : «Що? Ти літак знайшов? Це якийсь жарт?». На що я кажу, що ні, це не жарт і потрібно поквапитись. В результаті вони встигли завантажити в літак тисячу пронепластин, їх привезли в Україну, а ми передали їх куди потрібно.
Чи не було емоційного вигорання і бажання все кинути? Чому?
Так, воно було, оскільки в режимі «нон-стоп» людина довго витримати не може. Я в цьому переконався в кінці квітня минулого року. Почалися проблеми зі здоров‘ям. Це було пов’язано з максимальним навантаженням, годинами без сну, чисельними поїздками. Треба було просто зробити тайм-аут і трішки відпочити.
Що дає особисто тобі волонтерство?
Особисто мені волонтерство подарувало ковток повітря під час війни. Я б не витримав цього всього, якби щодня сидів удома і переглядав новини. Я мусив щось робити. Завдяки волонтерству я був саме там, де мені потрібно було бути.
Катерина МАГУЛА.
