На екрані старший чоловік з бородою, як казковий чарівник, він володар своїх скарбів – колекцій дерев’яних іграшок, колисок, писанок, мотанок, коників. Його кредо – «Молись і працюй», його ранок розпочинається з молитви за все живе на планеті, а день минає у клопотах. Разом зі своїм вірним песиком Мушкою вони ходять вузькими вулицями Таллінна та ведуть свою господарку. Але за тисячі кілометрів від України Анатолій відчуває її біль, ділиться своїм болем з естонцями, збирає все, що може бути потрібним військовим і мирним людям, лишає всі свої справи, сідає у машину і їде на Донбас у спустошені міста зони АТО.
Днями фільм «Казка про коника», присвячений Анатолію Лютюку, побачили в його рідному селі. Великобірчани і гості, що завітали на показ у Великобірківський ліцей ім. С. Балея, аплодували авторам – молодій парі Уляні Осовській та Денису Страшному.
Анатолій Лютюк народився у Великих Бірках у 1947 році. Сьогодні він живе в Естонії у Таллінні. Там заснував Центр української культури, за його сприянням побудована Українська греко-католицька церква, розвиваються ремесла, серед них одне з найцікавіших – виробництво черпаного паперу. Анатолій зміг об’єднати багато людей задля допомоги Україні. З 2014 року він їздить на Донбас із волонтерською місією. А ще збирає реальні історії та пише казку про дерев’яного коника-волонтера, який допомагає звірям і людям, що постраждали на війні.
Добро потрібно шукати всюди
Але фільм не тільки про Анатолія Лютюка – це перший документально-анімаційний фільм про те, як люди переживають війну зараз у 21 столітті та як її переживають тварини. Живі істоти допомагають одне одному вижити, а зрозуміти і розказати іншим про цей непростий час допомагає символічний коник, зроблений з деревинки. Змайстрував собі друга, поставив його на колеса, додав гривку заслужений художник України Анатолій Лютюк у далекій Вижниці, де колись навчався ремеслу, і почали вони разом робити добрі справи, адже добро потрібно шукати всюди, каже пан Анатолій.
У своїй майстерні у Таллінні на старому друкувальному верстаті Анатолій Лютюк створює унікальні рукописні книги. Вони наповненні добрими справами, турботою про все живе на світі. «Казка про Коника» – третій проєкт Анатолія Лютюка, який більше сорока років живе далеко від батьківщини, але робить все, щоби світ побачив Україну країною добра.
З повідомлення у фейбуці про те, що уродженець Великих Бірок Анатолій Лютюк привіз із далекої Естонії допомогу на Схід України, розпочалась дружба великобірківських дітлахів та їхніх керівників з будинку творчості школяра з дивакуватим монахом в миру Анатолієм.
Завдяки участі у проєкті «Книга Добра» в Естонії, країнах Балтії, у Румунії, Угорщині, Туреччині побувало багато великобірчан. Тому в залі Великобірківського ліцею були люди, які особисто знають Анатолія Лютюка, серед них Ольга Урманець та Соломія Злонкевич. Разом з дітьми вони хвилювались, беручи участь у Міжнародному соціальному проєкті написання творів для «Книги Добра», творили малюнки, а потім раділи за спільні перемоги і разом везли «Книгу Добра» у далекі країни, передаючи президентам, священникам цінну спільну роботу. Про це перед показом фільму розказали Христя Жук, Аліна Дмитренко та Ольга Урманець.
Знімали фільм 7 років
Починали знімати фільм із захоплення центром української культури у Таллінні, але з часом це стало таким фільмом про життєву філософію Анатолія Лютюка і його ставлення до життя в умовах Естонії і України.
– Дерев’яний Коник – це така концепція Анатолія про пошук добра, – розповіла Уляна Осовська, співрежисерка фільму «Казка про Коника». – Він зробив Коника, і після цього той поїхав на Донбас, і вже п’ять вони років мандрують світом – Коник був у Ватикані, у Стамбулі на прийомі у Вселенського патріарха Варфоломея, був на прийомах у президентів, пройшов великий шлях від простої деревинки до символу волонтера.
Саморобний дерев’яний Коник став героєм казок про тварин на війні, написаних за мотивами реальних подій, а ще він ожив і ми бачимо, як Коник допомагає, рятує – тварин від війни, а людей од відчаю.
– 76 хвилин фільму не можуть вмістити всього, – ділиться враженнями Денис Страшний, оператор, співрежисер фільму. – Але те, що потрапило у нього, особливо анімація – це мій перший подібний досвід роботи в кіно. Ілюстрації малював сам Анатолій, а «оживили» їх у студії «Ridni animation» Родіон і Марія Шуб та Мара Забашта. «Підзвучила» команда Василя Явтушенка зі студії «4 Ears Sound Production».
Як і люди, фільми мають своє життя
Вперше світ побачив фільм «Казка про Коника» в Естонії на Міжнародному фестивалі документального кіно «DocPoint Tallinn». В Україні він був представлений на міжнародних кінофестивалях «Docudays UA» та «Молодість», а також у межах X Книжкового Арсеналу.
– Нещодавно закінчився кінопрокат, триває фестивальне життя, – розказав Денис Страшний, співрежисер фільму. – Ольга Урманець є нашим офіційним представником в регіоні, якщо якась громада чи культурний центр, школа, студенти захочуть побачити стрічку, можна звертатися до неї. А ще з 1 листопада у нас буде Інтернет-прокат. Якщо ви звернули увагу, на нашому банері є QR-код – це прямий перехід на віртуальну книгу «Казка про Коника», де її можна почитати, погортати сторінки.
Ольга Урманець, начальниця відділу освіти, культури, молоді та спорту Великобірківської селищної ради ОТГ, радіє, що селище має своїх позитивних героїв.
– З Анатолієм Лютюком ми співпрацюємо з 2017 року, – розповіла вона. – Пишаємось, що є в нас такий земляк, дуже раді тому, що продовжуються історії про добро і тепер фільм подивились у нас у Великих Бірках.
Дуже було щемливо бачити у фільмі, як, створюючи розчин для майбутнього паперу книги «Казка про Коника», Анатолій кидав у рідину світлини та клаптики тканин з одягу чоловіків, які загинули в зоні АТО, і наших героїв з Тернопільщини також – Віктора Гурняка, журналіста, який загинув, вивозячи під обстрілом поранених поблизу селища Сміле і посмертно отримав звання Героя України; військового лікаря Михайла Стасіва, який рятував життя бійців у зоні АТО, оперував у бліндажах, наметах, вивозив бійців із Дебальцівського котла.
– Мені було цікаво і я в захопленні, ці люди – такі молодці, відкриті, позитивні. Те що вони роблять – це просто, мудро і сильно, – поділилася враженнями тернополянка Оксана Артемчук.
Світлана Чайка, в.о. директора Великобірківського ліцею ім. С. Балея, у захопленні від анімації у фільмі.
– Той Коник дуже зворушливий, – зізналася вона. – Під час перегляду таке дивне відчуття, як, спостерігаючи картину, наповнюєшся емоціями – не годен передати, пояснити. До речі, моя двохрічна дитина також захоплюється кониками, маємо вже невеличку колекцію.
Документально-анімаційний фільм «Казка про Коника» відтепер поповнить скарбничку великобірківського проєкту «Відомі постаті нашого краю» та «Знай наших», яким займаються вихованці закладу позашкільної освіти. Завдяки Інтернету людям вдалось налагодити співпрацю і багато дізнатись про життя в далекій Естонії українця Анатолія Лютюка та про його добрі справи. Відтепер зможуть познайомитись з життям чоловіка й інші, подивившись фільм «Казка про Коника».
Створивши маленький острівець української духовності і культури в Таллінні, цей чоловік дав змогу усім охочим пізнавати нашу Батьківщину. Анатолій Кузьмич Лютюк – це особистість, яка чарує своєю неординарністю та відданістю Україні, адже ніколи про неї не забуває.
Олена МУДРА.
