Українки – найбільший ворог сепаратистів. На Донбасі терористи оголосили на них полювання, а в західних областях їх зустрічають як героїв. Жінки з Краматорська, які без зброї прогнали сепаратистів, змушені тікати від переслідування. Рятуючи своє життя і життя дітей, вони приїхали на бандерівську Тернопільщину.
«На нашу родину оголосили справжнє полювання»
Двоє безстрашних українок із Краматорська вигнали озброєних чоловіків з георгіївськими стрічками зі своєї вулиці. Софія Успішна разом із донькою помітили біля свого будинку мікроавтобус з озброєними людьми в камуфляжі. Беззбройні, вони вимагали, аби терористи покинули їхнє місто.
– Скільки буде продовжуватись цей терор? Їдьте туди, де вас підтримують. Забирайтесь звідси, – обурювались жінки.
Бандити спочатку їм погрожували, а потім сховалися на території шиферного заводу – місцевій базі сепаратистів. Жінки зняли на відео свою суперечку із озброєними чоловіками та надіслали її друзям.
– Після того, як все трапилось, я зателефонувала своїм друзям. Кажу їм: не треба страждати. Вийдіть з будинків і відженіть сепаратистів від своїх домівок. Ніхто стріляти не буде. І як підтвердження вислала їм відео, – каже пані Софія.
Через кілька днів невідомим чином відео, на якому вона проганяє терористів, потрапило в інтернет. Це не на жарт розізлило сепаратистів і вони почали справжнє полювання на родину.
До Успішних почали телефонувати невідомі й погрожувати фізичною розправою.
– Нам дзвонили і надсилали есемески з погрозами, – зізнається жінка. – Останньою краплею стало повідомлення з нашою точною адресою. Ми переживали за дітей. Після всього, чим нас лякали, страшно було залишатися у Краматорську. Адже нас вважають зрадниками самопроголошеної Донецької народної республіки. У нашому місті немає до кого звернутися. І міліція, і місцева влада підтримує бандитів. Чому люди мовчать? Бо вони не мають жодних прав. Ніхто їх не може захистити. Міліція стоїть із георгіївськими стрічками і нічого не робить. Коли напередодні виборів у нас захоплювали окружну комісію (Софія Успішна член ОВК – ред.), я повідомила правоохоронців, але ніхто не відреагував.
На щастя, родині вдалося втекти з Краматорська. Сусіди розповіли, що тільки-но Успішні завернули за ріг будинку, як приїхало багато «чорних чоловічків» і розшукували їх. Протягом кількох діб військовослужбовці спільно з волонтерами та іншими небайдужими людьми оберігали Софію Успішну та її трьох дітей. Уже кілька днів вони живуть на Тернопільщині. Зі сльозами на очах жінка розповідає, як вибиралася з Краматорська, та висловлює щиру вдячність усім, хто допоміг їм врятуватися.
До Тернополя родину привезли місцеві автомайданівці. Голова комітету з питань переселенців ГО «Автомайдан Тернопіль» Сергій Чайковський прихистив сім‘ю поки що у себе вдома.
– Ми зустріли їх з поїзда, – розповідає Сергій. – Хоча були заброньовані кімнати в готелі, але оскільки в сім’ї двоє маленьких дітей, я подумав, що у моєму домі їм буде краще. Спершу, коли ми зустрілися, вони майже нічого не розповідали. Лишень плакали…
Сьогодні родина призвичаюється до життя на Тернопільщині. Хоча, звичайно, їй не байдуже, що відбувається у рідному місті. По декілька разів на день телефонують друзям, які залишилися у Краматорську, розпитують, як вони там. Жінка каже, що варто було б зробити коридор для нормальних людей, щоб вони могли виїхати з міста. Інші ж нехай залишаються і вирішують, як їм бути.
У Краматорську мешкає 186 тисяч людей. Це густонаселений промисловий регіон.
– Незважаючи на те, що при владі був начебто наш президент і наша партія, Донбас – дуже бідний регіон, у нас маленькі зарплати, – розповідає краматорчанка. – Це дуже зручно – тримати нас бідними та голодними і годувати казками. Я не проти Росії. У жодному випадку. Я вважаю, що із Росією потрібно підтримувати відносини як з мирним сусідом. У нас ходить дуже багато легенд про Правий сектор, лякають бандерівцями. Але ми про це чули, та насправді ніколи не бачили їх. А от найманці у нас є точно. Вони добре навчені, говорять російською з кавказьким акцентом. У нашому місті пороздавали зброю наркоманам і пиякам, бандитам, усім, кого «кришувала» міліція. Мені дивно, як тридцять людей може захопити міський відділ міліції, де близько тисячі правоохоронців. Це просто смішно. Якщо б захотіла місцева влада, то могла б щось зробити. На мою думку, все це відбувається за їхньої згоди і під їх прикриттям. У нас дуже багато людей – за Україну. Але всі вони дуже бояться. Я низько кланяюся всім, хто нам помагав виїхати з міста і добратися на Західну Україну. Ми зустрічалися і з хлопцями з армії, і з Правим сектором. Вони ділилися всім, що мали. Я на власному досвіді переконалася, що всі ці страшилки – неправда. У вас тут можуть навести порядок без автоматів, люди організовуються. А у нас – залякують. Одного з моїх знайомих зупинили на вулиці, знайшли електрошокер і назвали «правим сектором». За це протримали добу в підвалі. Він вийшов і каже: «Мені пощастило, що лише два рази вдарили по голові. А от в сусідніх камерах люди страшно кричали…»
«Колись «бандерівка» було образою, а тепер це як нагорода»
На думку жінки, проблема з російською мовою висмоктана з пальця.
– Немає її. От українську мову дійсно утискають, – каже Софія. – Я говорю російською, але коли у нас сепаратисти перепиняли українські БТРи, я зробила експеримент – вийшла до них і кажу: «Хлопці, як ви ся маєте, звідки ви приїхали». Вони відразу ж назвали мене бандерівкою-провокаторкою. Знаєте, ця ситуація допомогла нам зрозуміти, наскільки ми дорожимо Україною. Я до цього не розуміла, як люблю свою країну. Колись я сприймала «бандерівка» як образу, а тепер це як орден і нагорода. Тепер, коли мені телефонують і кажуть, що я бандерівка, то дякую і сприймаю це як комплімент.
У Краматорську пані Софія керує ОСББ. ЇЇ старша донька викладає інформатику в школі. Двоє молодших дітей – прийомні. Вона прихистила їх, щоб подарувати сімейне тепло.
– Я все життя працювала і залишила все там, – зізнається жінка. – Ми в один момент поїхали в тому, у що були одягнені, забрали дітей і вирушили в невідомість. Це було найважче і найстрашніше.
Запитую Софію, як наважилася на такий сміливий крок, чи не боялася за своє життя. Вона зізнається, що нерви просто не витримали.
– Це вже був своєрідний крик душі. У той момент думала про дітей і свій дім. Це, напевне, був своєрідний виплеск емоцій. Коли побачила озброєних бандитів, вибігла. Кажу: що ви тут робите. А вони відповідають, що ховаються, адже триває зачистка.
«Тоді іди ховайся до своєї мами під спідницю. Чого ти прийшов до мого дому. Чого ховаєшся за жінками та дітьми», – кричала Софія до озброєних «чоловічків».
Все, що відбувалося на вулиці, фільмувала на мобільний 28-річна донька пані Софії. Ірина каже, що відчуття адреналіну приглушило у той момент усі страхи. Знімала, аби сепаратисти боялися і не застосували зброю. Та небезпека розстрілу дійсно була.
– До нас вийшов чоловік і почав говорити, що він, мовляв, без зброї. А між тим у машині всі вони сиділи, направивши на нас автомати, – пригадує дівчина.
Найстрашнішою для сім‘ї була ніч. До ранку жінки просиділи біля вікна, дивлячись, як по вулиці регулярно курсує декілька автомобілів із сепаратистами і місцева міліція в тому числі.
Про свій вчинок пані Софія а ні трохи не шкодує та не вважає його подвигом. Попри те, що на даний час жінка залишила все майно у Краматорську, вихід з кризи бачить один – втихомирити озброєний криміналітет у рідному місті.
– Думаю, ніякий «дядя» не прийде і не допоможе нам, якщо ми самі цього не захочемо, – каже Софія. – Про це я завжди і всюди говорю людям. Я все життя відстоювала справедливість і боролася з корупцією.
Тернопільські автомайданівці опікуються жінками і допомагають їм з пошуком постійного житла та облаштуванням побуту. Активісти із захопленням говорять про вчинок жінок.
– Вони показують чудовий приклад багатьом українцям, – каже Сергій Чайковський. – Це вчинок, вартий поваги. Зважаючи на події, які відбуваються в нашій країні, людям треба підійматися, відстоювати свої права. Ми вже втратили Крим. Не треба повторювати цю помилку.
Юля ТОМЧИШИН.
