Зворушливу мандрівку у Тернопіль тридцятих років отримали нагоду здійснити тернополяни, які стали співучасниками виходу у світ книги «Моє життя. Мій Тернопіль», презентованої читачам видавництвом «Джура» в обласній філармонії.
Автор книги – Євген Йосипович Бліхар, ще у 2006 р. відійшов у вічність, а зібрання його споминів і роздумів у магічно-мистецький спосіб оживило цю непересічну людину. Тож ті, хто знав і шанував за життя відомого фтизіатра, доктора наук, професора – звіряли власні спогади і судження із опублікованими в книзі розповідями. А ті, хто, можливо, вперше почув прізвище автора – з цікавістю гортали сторінки книги і знаходили на них чи то історичні зліпки, чи барвисті образки, на яких закарбований такий різний, але такий рідний кожному Тернопіль.
На сторінках книги автор описує життя Тернополя у 1930-х роках, своє навчання у школі св. Казимира та українській гімназії. Досліджує корені свого родоводу, згадує братів Бліхарів, що в другій половині XIX ст. приїхали до Тернополя, очоливши будівництво залізниці на ділянці Тернопіль-Підволочиськ. Один із тих Бліхарів одружився з українкою з родини Кашуб, їхній син Степан згодом став одним із активних учасників «Міщанського братства». А от син Степана і Марії – Осип Бліхар отримав фах будівничого і упродовж життя звів у Тернополі багато будівель, серед яких будинок «Міщанського братства» (у якому сьогодні – обласна філармонія), будинок пожежної команди, гімназію і дві школи (знищені в період війни), а також чимало будинків для проживання…
Книга щедро пересипана власними назвами, що викликають теплі емоції у тих, хто цікавиться історією міста: Захоронка (дошкільний навчальний заклад для маленьких українців), вулиці Панська і Руська, Перля і Оболоня, площа Собєського, пам’ятник святій Теклі – покровительці Тернополя… усіх годі й перелічити! А поміж теплими дитячими і юнацькими спогадами автора дуже влучно вплетені уже сформовані роздумування громадянина, українця, патріота про живучість українського духу, про генетично успадковану українцями національну ментальність, глибокі настанови сучасникам і нащадкам: «Пора українцеві пробудитись від гіпнотичних навіювань, позбутися хохляцького синдрому меншовартості, подивитися правді у вічі й визначитись, з ким і куди йти. В цей доленосний час кожен українець повинен усвідомлювати в собі українця, поважати себе, любити свій народ… Бути патріотом України – не означає стати членом партії українських націоналістів, але зобов’язує жертовно, безкорисно служити українському народу. Націоналізм – це порядність. А порядність – це не точка зору, не угода, не змова, це те, що в людини всередині, в її душі і помислах – це її совість. Це те, що людина отримала від дідуся і бабусі. Непорядна людина націоналістом бути не може».
Презентація книги стала видатною подією і для членів родини Бліхарів. У залі, в якому відбувається експозиція картин Євгена Бліхара, автор книги «Моє життя. Мій Тернопіль» володів ще й талантом художника, помічаємо високу постать Володимира Бліхара.
– Пане Володимире, книгу вашого дідуся тільки-но презентували тернополянам, а ви вже отримали звинувачення у тому, що намагаєтеся «піаритись» на історії свого роду…
– Ми в родині знали, що можемо отримати схожі закиди. Та я маю тверде переконання, що, заявляючи про свою причетність до відомого роду, людина бере на себе зобов’язання володіти якостями, схожими до тих, які були притаманні її дідам і прадідам. Мої прадіди будували Тернопіль, тож у нашій родині культивується почуття обов’язку, честі і порядності по відношенню до рідного міста і його мешканців. Те, що я є внуком видатного діда, зобов’язує мене бути його достойним нащадком: не красти, не брехати, а брати на себе відповідальність і безкорисливо служити громаді.
Тамара КАПИЦЯ.
