Ось і добіг кінця січень – найбагатший місяць на свята, з яких Різдво Христове – одне з найважливіших та найвеличніших у році. Кожен з нетерпінням та особливим трепетом у серці чекав на нього.
Так сталося, що народження Сина Господнього я святкувала двічі. Спочатку у сусідній Польщі, а двома тижнями пізніше у себе вдома. Коротко розповім, як проходять свята у поляків, зокрема у сім’ї Якубовських, які проживають у селі Бодзехув Островецького повіту Свентокшиського воєводства. Потрапила я до них на запрошення моєї землячки Людмили Морозової, що майже двадцять років тут за невістку. Мешкає вона зараз із чоловіком Андрієм, сином Петром та тестем Лехом. На святвечір, як в у нас, прийнято збиратися у будинку батьків або в колі своєї сім’ї. З основних страв, які кладуть на стіл, зазвичай є борщ з “вушками»” (як пельмені з грибною начинкою) та риба – обов’язково має бути короп – фарширований або смажений, а також оселедець, вареники з картоплі чи капусти, квасоля, узвар із сушених фруктів. Дванадцять страв, як у нас, може не бути. Не обов’язковими є кутя і дідух. Та оскільки господиня з України, то традиції зберегла. Стіл накривають білою скатертиною, як символ чистоти помислів присутніх. Десь біля 16 години приїхав старший син Артур з дружиною і двома дітьми.
З появою першої зірки на небі родина сідає за стіл. Обов’язково перед тим моляться, тоді обмінюються шматочками оплатки (тоненькі білі вафельні коржики, на яких зображено різдвяні дійства. У Вікіпедії це слово написано через літеру «б» – облатка), бажають один одному щастя, добра, благополуччя, просять вибачення за завдані образи, обіймаються й цілуються. Приємним моментом також є обмін подарунками. Спробувавши кожної страви, гості попрощалися, так як мали заїхати ще до батьків дружини Артура.
Опівночі усі поспішають до святково прибраного костелу, де відбувається цілий ряд різдвяних ритуалів з шопкою, органною музикою, надзвичайною молитвою і проповіддю настоятелів.
Святкують поляки не три дні, як ми, а два – 25 і 26 грудня. Ходять один до одного в гості, куштують “бігус” – страву з кислої капусти, запеченого гусака, гуляють родинами, колядують, прославляючи Сина Божого. Майже, як у нас. А далі продовжуються будні, хто на роботу, хто на навчання.
Бодзехув знаходиться у декількох кілометрахм від райцентру – Островця-Свентокшиського, і є дуже гарним: ошатні будинки одно-, дво- і три -поверхові, вистроєні у ряд. Вражає чистота і порядок на вулицях і в дворах. Як розповідає Людмила, кожен з господарів дбає, аби його обійстя і навколо нього виглядало привабливим, і не виявилося гіршим, як у сусіда.
Щодо Людмили, то вона приїхала сюди разом з мамою, братами та з іншими заробітчанами ще у 2001 році. Працювала на полі у місцевих фермерів, прибирала у будинках, збирала ягоди. Скромну і робітну дівчину помітив поляк Андрій. Почали зустрічатись, згодом одружились. Батьки хлопця Лех та Ядвіга виявилися гарними і добрими людьми , полюбили молоду невістку одразу. Свекруха (на жаль, нині покійна) як могла, допомагала Люді у всьому, навчала їхнім звичаям. Згодом Людмила закінчила курси з вивчення польської мови та поліцеальну школу (медичний опікун).
Справжньою втіхою стало народження сина Петрика. Сьогодні йому 15 років, після місцевої школи, яку закінчив з високими оцінками, продовжує навчання у середній школі в Островці. Хлопець дуже обдарований, має хист до малювання, співу, танців та музики. До речі, успішно закінчив музичну школу і часто виступає з оркестром на концертах – грає на кларнеті, саксофоні та піаніно. У родині дуже пишаються ним.
Чоловік Люди працює з 6-ї ранку до 15-ї години на підприємстві в Островці. У вільний від роботи час любить займатися ремонтом кімнат другого поверху будинку, який звели разом з батьком. Обидва чоловіки – пречудові майстри по дереву. У домі все зроблено їхніми руками: стеля, підлога, стіни, гарнітури, столи, ліжка, стільці, східці і перила, альтанка на дворі.
До речі, сім’я володіє двома гектарами лісу. Отож має власну сировину на будівництво й опалення будинку. Поляки, як я зауважила, народ економний. Рідко користуються газом, вони його вважають дорогим задоволенням. А палять у пічках і кухнях переважно дровами та вугіллям. Коли ми виходили ввечері прогулятися селом, то з димарів ішов, розстеляючись навколо дим і його призабутий запах повертав мене у дитинство. Розкинулось село трьома паралельними вулицями з дорогами, які аж ніяк не порівняєш з нашими, та тротуарами, вимощеними дорогою бруківкою, якою у нас не кожен може дозволити собі покрити подвір’я.
Сільський голова (війт) розповів, що у Бодзехуві проживає понад 2 тисячі осіб, є дитсадок, початкова школа (до 6 класів), гімназія (7, 8, 9 класи) . Середню освіту молодь здобуває в Островці. Дітей в школі двічі на день годують (на сніданок та обід), обов’язково є молочне, фрукти, булочки, ще й додому дають молоко або сік. За це батьки платять 56 злотих в місяць. Велику допомогу у фінансуванні школи, як наголосив війт, надає Євросоюз (унія, як поляки це називають). Значні кошти надходять і на оновлення історичних пам’яток, будівництво доріг, тротуарів, проведення каналізаційних та водопроводів, фонтану, сільського стадіону, спортивного клубу. Усюди стоять стенди, на яких написано, яку суму дофінансування отримало село і скільки та на що витрачено.
Крім того, дають дохід селу і місцеві підприємці, зокрема фермери Хлєбні. Є у селі невеличка фабрика Станіслава Зайця, на якій виготовляють оплатки, функціонує також польсько – українська фірма з виготовлення пінопласту, гуртівня косметики. Підприємці також отримують від Євросоюзу чималі дотації. А ще, що цікаво, у селі діє Спілка допомоги пенсіонерів інвалідам та малозабезпеченим сім’ям. Чотири рази в рік останні отримують допомогу продуктами харчування. Словом, село невелике, але, завдяки вище наведеному, заможне. Тому і їдуть наші земляки туди, знаходять роботу, а дехто і долю…
Марія МАЙДАНЮК.
Бодзехув (Польща) – Тернопіль.
На фото: сім’я Людмили – із сином Петром, чоловіком Андрієм та свекром Лехом.
