Роздуми активіста громадського руху «Народний контроль», підприємця Володимира Бліхара про можливість привнесення кращих бізнес-стандартів у владу.
«Десять знаючих не гідні одного, який діло робить»
Скільки б не боролися реформатори за скорочення органів державного управління, а кількість міністерств, відомств, державних служб, комітетів, управлінь а разом з ними штат їхніх працівників ніяк не зменшується! Диво-дивне! Тільки вслухаймося у гучні назви – «Міністерство промислової політики», «Державне агентство з управління державними корпоративними правами та майном», «Міністерство економічного розвитку і торгівлі», «Державний центр стандартизації та сертифікації», “Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», «Державний науково-технічний центр антикризових технологій в промисловості», «Державний науково-дослідний інститут пластичних мас”, «Державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій” – це далеко неповний перелік нині діючих і вже «почивших в бозі» державних утворень, які мають відношення до розвитку промисловості.
Логічно було б вважати, що діяльність хоча б деяких із них повинна би позитивно впливати на розвиток української промисловості. А що насправді? Задля того, щоб запустити і розвинути виробництво, підприємець повинен пробиватися через штучні стіни заборон і застарілих інструкцій, платити хабарі за отримання дозволів і оперативність прийняття рішень, вкладати власні кошти за вивчення передових іноземних технологій задля побудови сучасних цехів, які виробляли б продукцію за новітніми світовими стандартами… Українські підприємці працюють не завдяки підтримці, а всупереч бездіяльності багатьох державних структур.
В результаті ж один дієвий підприємець надає роботу, сприяє матеріальному забезпеченню сотень земляків і їхніх родин, а сотні працівників державних установ довгими безкінечними роками напрацьовують директиви, інструкції й рекомендації, які нікому й ніколи не стануть у пригоді. Недарма в народі кажуть, що «десять знаючих не гідні одного, який діло робить».
«Не про те мова, що багато в піч, а про те, куди з печі йде»
Спробуйте звернутися до представника місцевої влади з проханням вирішити будь-яку поточну проблему вашого будинку, двору чи вулиці. Перша відповідь чиновника буде прогнозованою: у бюджеті немає коштів. Коштів у місцевих бюджетах на створення елементарних комфортних умов для дітей, молоді, молодих мам чи пенсіонерів не було ні до прийняття нового Бюджетного кодексу, немає їх і після запуску його в дію, коли, згідно зі статистикою Міністерства фінансів, надходження в місцеві бюджети зросли не менше, ніж на 35%.
А свідомий підприємець, який платить зі своєї діяльності податки, знаходить кошти і на допомогу будинку-інтернату, і на зарплату добровольцям-воїнам, що погодилися взяти участь в АТО, і на організацію спортивного турніру, і на підтримку волейбольної команди…
За моїм глибоким переконанням, підприємець знаходить кошти не тому, що у нього їх більше, ніж у місцевому бюджеті. Підприємець не дозволяє собі витрачати кошти бездумно, ба більше – не витрачає зароблене злочинно. Якщо наочно – я би не дозволив собі прокладати теплий тротуар на вулиці поруч із цілим рядом будинків, в яких немає натяку на енергозбереження – неутеплені стіни, шпарини у вікнах і т.д.
Підприємець не тратить власні кошти бездумно, і чиновник не повинен, бо він найнятий виборцями для оперування їхніми власними коштами, і мусить нести за них відповідальність.
«В кожнім році два Миколи…»
…Два Миколи, три Івани, чотири Марії – імпровізовані святкові дати, підкріплені народно-церковним календарем, які дозволяють чиновникам різних рангів скорочувати тривалість робочого дня на годину-півтори і збільшувати обідні перерви до розмірів, що непристойно перевищують бізнес-ланчі. Знайомо? А тепер додайте до переліку неробочих годин ще й офіційні державні свята: урочистості, святкові збори і просто вихідні – два дні до святкової дати плюс три дні після… Шалене тринькання робочих ресурсів з точки зору ощадливого роботодавця.
А тепер порівняємо кількість вихідних днів на виробництві, яке повинно давати результат. На Різдво, Новий Рік і Великдень – відпочивай, а довжелезний ряд інших свят і святочок відзначай так, щоб це не впливало негативно на роботу. Щоб продукція випускалася, щоб клієнт вчасно отримував замовлену послугу.
Працювати ефективно, так, щоб людина, яка звертається до представника влади, отримувала результативну відповідь на свій запит максимально невідкладно – завдання, на мою думку, цілком посильне міському чиновнику.
«Ходив три дні, а виходив злидні»
Ми потроху стали звикати за останні роки, що, приходячи в банк, супермаркет, туристичне бюро чи салон з продажу вікон та дверей можемо сподіватися на отримання якісної послуги.
Своїм клієнтам, як правило, посміхаються працівники кафе і дитячих розважальних центрів, зацікавлені менеджери перетелефонують, уточнюючи наші побажання і оперативно реагують на зауваження. Так працює приватний бізнес, для якого клієнтоорієнтованість є беззаперечним пріоритетом.
А що заважає працівникам державних установ раз і назавжди забути колючі і непродуктивні фрази: «Приймаємо не більше десяти осіб в день», «Зробіть 4 ксерокопії», «Візьміть три довідки, поставте чотири печатки» і т.д.? Чому б не заборонити місцевим чиновникам створювати землякам штучні бюрократичні бар’єри? Треба вимагати від влади ефективних рішень і прозорих дій. Безрезультативне ходіння кабінетами і установами – не гідне заняття ні для пенсіонерів, ні для працюючих тернополян.
Хочу, щоб в Тернополі нарешті запанували європейські стандарти життя, щоб ми, наші батьки і наші діти вільно і достойно відчували себе господарями свого міста.
Т. Капиця.
