Приголомшливі подробиці про винуватців загибелі більш ніж трьохсот заручників у Беслані оприлюднили прокремлівські ЗМІ, але в Росії вони не стали ні сенсацією, ні приводом для розслідування, інформує “5 канал”.
Про публікації щодо того, що у 2004 році “штурм почали спецназівці, а вибух всередині школи – це казочки для заспокоєння громадськості”, виявив журналіст Вадим Фульмахт. Провладна преса пояснює вигадку про вибух тим, що “держава не могла відкрито почати штурм через протидію батьків дітей, які перебували в школі. Вони стали живим щитом на шляху спецназу і заважали провести операцію, тим самим, де-факто, ставши на бік терористів…”
При цьому прокремлівська журналістка Уляна Скойбеда з “Комсомольской правды”, яка опублікувала сенсаційні зізнання, схвалює такі дії ФСБ: “Жодна держава не веде переговорів з терористами і не виконує їхніх вимог, це загальносвітова практика”.
На випадок, якщо Скойбеда видалить свій пост, журналіст зробив скріншот:
Як виявилось, він був правий – станом на момент публікації допис уже недоступний:
Вадим Фульмахт зазначає: “На перший погляд це виглядає неймовірно: запутінський журналіст говорить такі крамольні речі про “хороших” ФСБшників, які почали кровопролиття і погубили дітей. Але це тільки на перший погляд. Тому що Кремль вже достатньою мірою обробив росіян, щоб ті погодилися з Уляною: “Держава повинна давати ТВЕРДУ ВІДПОВІДЬ терористам””.
На думку автора, ще кілька років тому з цього факту міг виникнути страшний скандал і удар по репутації влади, але зараз все змінилося. 86% росіян з готовністю приймуть і схвалять. Із коментарів до посту Скойбеди у Facebook журналіст робить висновок: мета пропагандистів Путіна досягнута – росіяни вважають, що “це батьки заручників винні, хоча ми їх по-людськи розуміємо і не дуже сильно лаємо. “Інтереси держави” абсолютні”.
Вадим Фульмахт підсумовує:
“1. Держава (РФ – Ред.) заради досягнення своїх цілей може робити все без обмежень, це вже зрозуміло. Інтереси громадян це західні казки від держдепу. “Тверда відповідь” важливіша дитячих життів.
2. Але є й наслідок, що має пряме відношення до подій в Україні. Всі росіяни чудово розуміють нелюдськість та жорстокість своєї держави. Так, розуміють, що б вони не говорили вголос. Вони ж неспроста так упиваються “геноцидом народу Донбасу”. Цей уявний “геноцид” в їхньому розумінні виправдовує їх власну безжалісність”.
“Якщо у твоїй країні можуть без зайвих вагань убити сотні дітей, щоб “дати тверду відповідь терористам”, то для рівноваги потрібно переконати себе, що це “загальносвітова практика” і навіть сусіди “розпинають хлопчиків” і “їдять снігурів”. Таким чином росіяни себе тішать. Чорнушні “новини” про Україну фактично їх заспокоюють, це така путінська терапія”, – пояснює журналіст.
Він додав: “Тому можна сказати, що матеріал Уляни Скойбеди – це маркер, який демонструє перехід тоталітаризму в РФ на наступний рівень, коли масове вбивство дітей вже не виглядає провалом Путіна і навіть навпаки, показує його “твердість””.
Нагадаємо, в школі міста Беслан (Північна Осетія) чеченські терористи вранці 1 вересня 2004 року захопили заручників. Протягом двох з половиною днів бойовики утримували в замінованому будинку понад 1100 заручників (переважно дітей, їх батьків та працівників школи). Внаслідок санкціонованої Путіним “спецоперації по звільненню” 334 заручники загинули (переважно діти), велика частина згоріли живцем, ще 800 було поранено. Після цього теракту Путін здійснив низку реформ у федеральному законодавстві, які були обґрунтовані боротьбою із тероризмом, а де-факто – шляхом скасування виборів губернаторів та посилення особистої влади президента – змінили конституційний лад РФ на більш авторитарний.
Єдині хто не змирився із таким злочинним ставленням російської влади до своїх громадян – батьки загиблих бесланських дітей. Як повідомляє опозиційна “Новая газета“, у липні Страсбурзький суд прийняв до розгляду скарги 447 потерпілих у бесланській справі, які вимагали провести об’єктивне розслідування обставин теракту. Головне, з чим бесланці прийшли до Європейського суду: вони вважають, що дії російської влади порушили статтю 2 Європейської конвенції з прав людини – “Право на життя”.
