Згідно із ст. 10 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), плату за землю, як складову податку на майно, внесено до місцевих податків.
Пунктом 12.3 ст. 12 ПКУ визначено, що сільські, селищні і міські ради у межах повноважень та з урахуванням граничних розмірів ставок, встановлюють своїми рішеннями місцеві податки і збори, які є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Також відповідно до пункту 4 статті 33 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», справляння плати за землю належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Пунктом 274.1 ст. 274 ПКУ визначено, що ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь – не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
Ставка земельного податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності) (п. 274.2 ст. 274 ПКУ).
Таким чином, ставки земельного податку для суб’єктів господарювання державної та комунальної форми власності за земельні ділянки, нормативно-грошову оцінку яких проведено, визначаються рішеннями органів сільських, селищних, міських рад в межах норм, визначених п. 274.1 ст. 274 ПКУ: для сільськогосподарських угідь – не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок – у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.
Відділ комунікацій Головного управління ДФС у Тернопільській області.
