1000; 1200; 1600…
Приблизно такі цифри у платіжках від теплокомуненерго побачили власники двокімнатних квартир обласного центру за жовтень, листопад, грудень. Безсумнівно, ще більшими вони будуть за морозний січень. Та чи тільки на обігрів помешкань витрачається така дорога за нинішніми мірками енергія?
Уже десятиліттями комунальні служби не лише уникають прямої відповіді на це запитання, а й ігнорують логічні припущення споживачів, що неякісно прокладені комунікації «гублять» тепло ще дорогою до житла. Причому, більшу його частину. Тож на тлі постійного зростання комунальних тарифів це – чи не найгостріша проблема всеукраїнського масштабу.
Такий невтішний висновок днями підтвердив і віце-прем’єр-міністр України, міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко.
За словами чиновника, для того, щоб досягти комфортної температури в квартирах українців, достатньо 8 мільярдів кубометрів газу на рік, тоді як насправді на потреби житлово-комунальних господарств його постачають аж 18,6 мільярда. Також експерти підрахували, що майже двома з половиною мільярдами кубометрів газу теплогенеруючі комунальні підприємства «гріють» неякісні теплотраси, ще 9 млрд. втрачається через те, що у будинках не утеплені підвали, під’їзди, сходові клітки, стіни…
Відтак, безпосередньо на опалення квартир використовується лише 7,2 мільярда кубометрів газу. Іншими словами, з людей беруть гроші не лише за реально надану послугу, а й змушують їх платити за ті 60 відсотків палива, яким обігрівають навколишнє середовище. Вражаюча арифметика, чи не так?
Інша теза публічних роздумів міністра Зубка – про можливості значно ефективнішого господарювання у комунальній сфері. На його думку, вчасне вжиття енергоефективних заходів, які не потребують значних капіталовкладень, а лише сумлінності комунальників, здатне знизити норми споживання газу майже на 75 відсотків. Такі проекти вже задіяли у міськрадах Львова, Луцька, Сум, Рівного, Дніпра, Одеси. На жаль, Тернополя у цьому переліку немає.
Загалом, термомодернізація житлового фонду, якщо до неї у чиновників колись дійдуть руки, коштуватиме Україні приблизно 30-40 мільярдів євро, а модернізація підприємств, які є постачальниками тепла – ще дорожче. Причому, ці роботи можуть тривати до десяти років.
Як бачимо, перспективи комфортно зимувати у нас досить примарні. Бо навряд чи уряд, який фактично профінансував марнотратне використання енергоресурсів 73 мільярдами гривень (сума субсидій), готовий ініціювати глобальні реформи у комунальній сфері.
Інша справа – органи місцевої влади. Саме вони під час підготовки до опалювального сезону зобов’язані оперативно та ефективно реагувати на недбальство чи прогалини у роботі комунальних служб, ЖЕКів, енергогенеруючих підприємств. А ще – навівши належний облік та забезпечивши дієвий контроль, створити умови для того, щоб тернополяни не платили монополістам зайвого – за сміття, якого не вивозять, за ліфти, які не працюють, за острівки над теплотрасами, які зеленіють навіть у морози.
До речі, ці, паруючі серед снігу, оази вже давно облюбували тернопільські бродячі пси. Тож даремно захисники тварин звинувачують нас у байдужості до долі Бровків та Жучок. Насправді ми оплачуємо їх теплу зимівлю. І повірте, таке меценатство – не з дешевих.
