При церкві Успіння Святої Богородиці в Тернополі вже два роки діє школа «Квітка Середньовіччя», де всіх охочих навчають мистецтву створення живописних святинь
У виставковому залі Тернопільського обласного художнього музею відбулося урочисте відкриття виставки ікон, написаних учасниками іконописної школи Андрія Майовця «Квітка Середньовіччя». Всього представили 43 роботи, 3 з яких за авторством самого майстра.
Авторська іконописна школа Андрія Майовця діє при при церкві Успіння Святої Богородиці у Тернополі вже два роки за сприяння ігумена і настоятеля храму Василя Ліниці. Вона спеціалізується на давній техніці темперного живопису, що передбачає написання ікон на дерев’яних дошках за допомогою природних пігментів, змішаних з яєчним жовтком. Перші заняття відбулися ще в лютому 2020 року і відтоді, як розповідає учениця і за сумісництвом координаторка проєкту Соломія Табака, вже згуртували понад 50 учнів та написали понад 60 ікон. Долучитися до школи і поповнити список учнів можуть усі охочі, наголошує як сам Андрій Майовець, так і учасники проєкту.
– Ми вивчаємо автентичну техніку, здійснюємо покрокове наслідування того чи іншого майстра. З досвідом збільшуються наші можливості написання ікон, – каже майстер.
Андрій Майовець розповідає, давньоукраїнський іконопис має свої власні традиції і характерні риси, які відрізняють його від давньовізантійського:
– Різниця стосується техніки виконання і матеріалів. Кольорова палітра грецьких ікон складалася із 4-5 основних кольорів, вони були більш темними. Тоді як в колористиці давньоукраїнських ікон XIV-XV століть переважають світліші кольори. Наші майстри традиційно робили тло ікони білим, а інколи й кольоровим на відміну від золотого тла ікон візантійських. Для створення різних кольорів використовували напівдорогоцінне каміння, наприклад малахіт, азурит, кіновар.
Майстер стверджує, що процес написання ікони полягає не тільки в самій творчості, але й у ретельній попередній підготовці.
– Автентичний спосіб створення ікони передбачає, що фарби митець виготовляє самостійно, – зазначає пан Андрій. – Як візантійські, так і українські майстри користувалися фарбами, замішаними на жовтковій емульсії з правильним співвідношенням води, яєчного жовтка і оцту, з додаванням тих чи інших натуральних пігментів. Крім того, святий обов’язок людини, яка стає до написання ікони, – внутрішнє умиротворення самого себе. Воно досягається через приватну або колективну молитву, певні обмеження в їжі, питті, зокрема вживанні алкоголю. Потрібно мати розуміння, що берешся за написання сакрального твору, а не просто займаєшся живописом.
На запитання, чому школа називається «Квітка Середньовіччя», пан Андрій усміхається й пояснює, що таку назву проєкт отримав невипадково:
– «Квітка» – це слово, яким люди часто позначають завершення якогось тривалого й трудомісткого процесу, такого як будівництво, наприклад. Наша школа займається вивченням і наслідуванням майстрів, які працювали в період Пізнього, так би мовити, Завершеного Середньовіччя, тому й назву підібрали відповідну.
Зупинятися на досягнутому Андрій Майовець не планує. Мріє, що настане день, коли його учні будуть влаштовувати вже не колективні, а свої персональні виставки.
– Справа іконописання має бути продовжена, – каже він. – Очевидно, що на одному лише вчителеві все триматися не може – важливо, аби учні з часом його перевершили, розвинули й примножили його надбання. Автентична техніка і манера виконання – усе це має жити і далі. Аби традиція, яка існує вже понад 500 років не була втрачена.
Учасниця школи Наталія Гладун зізнається, коли вперше прийшла в іконописну школу, була переконана, що таланту до малювання в неї взагалі нема. До того ж, у школі не любила малювати.
– Але я помилялася, – зізнається жінка. – Наш Господь надає нам дуже багато талантів, просто ми своєю такою людською природою деколи себе обмежуємо в своєму знанні себе, ми себе взагалі не знаємо. В мене свого часу була потреба просто побувати в тій школі. А вже за два роки я написала чотири ікони. Коли я приступала до написання кожної з них, в мене були певні прохання до Бога. Зокрема, коли писала першу, то просила, щоб Господь мене навчив відрізняти добро від зла і стати на шлях добра. Друга ікона була іконою Пресвятої родини. Я цю ікону писала, будучи в молитві за свого чоловіка. Я у Бога просила, щоб він дозволив моєму чоловікові бути таким мудрим, як Святий Йосип, вмів турбуватися про родину. Коли писала третю картину – це Богородиця Годувальниця. Я знайомилася з Богородицею, молилася та наблизилася до неї. Моя четверта ікона – архангел Михаїл. Малювала своєму похреснику, який називається Михайло, і я вже окреслювала духовно не тільки для себе оцей шлях добра, а й для всієї родини, всіх своїх знайомих, парафії, України. Тому що насправді, коли кожен розпочне з себе і розпочне оцей шлях до світла і не захоче бути в темряві, то все зміниться навколо. Для мене іконописна школа – це можливість пізнати Бога, пізнати себе, пізнати, що Бог для тебе зробив, і взагалі бути вдячною людиною.
Заступниця директора музею Ольга Ваврик зазначила, що такої виставки в музеї ще не було.
– Ми дуже раді, що у нашому музеї експонуються особливі ікони, які намалювали люди, що прийшли в іконопис за покликом душі, – зазначила вона. – Усі охочі можуть відвідати виставку до 6 лютого і побачити живописні святині, створені серцем.
Максим СКАСКІВ.
