У попередньому номері ми розповідали про шокуючі факти, які виявили у Бережанському психоневрологічному будинку-інтернаті громадський спостерігач Ірина Максимова разом із представником уповноваженого з прав людини на Тернопіллі Володимиром Шевченком.
У попередньому номері ми розповідали про шокуючі факти, які виявили у Бережанському психоневрологічному будинку-інтернаті громадський спостерігач Ірина Максимова разом із представником уповноваженого з прав людини на Тернопіллі Володимиром Шевченком.
Як повідомила прес-служба омбудсмена, під час позапланового візиту у заклад спостерігачі виявили двох чоловіків у «карцері», які безпідставно, невідомо за які провини, перебували у нелюдських умовах.
Про це негайно повідомили прокуратуру та поліцію. Правоохоронці підтвердили, що виявили в медичному закладі низку грубих порушень, зокрема – жорстоке поводження з пацієнтами та неналежні умови утримання. Наразі за фактом злочину відкрили провадження за статтею 146 Кримінального кодексу України – незаконне позбавлення волі людини.
Аби побачити на власні очі, як живуть підопічні інтернату і з’ясувати, чи насправді там облаштували карцер, вирушаємо на Бережанщину у село Краснопуща, де й розташований заклад.
На перший погляд кілька сільських хат на одному подвір’ї, ворота, розмальовані у патріотичні кольори, дерев’яний туалет на вулиці і люди. Саме так виглядає для пересічного відвідувача Бережанський психоневрологічний будинок-інтернат. Тут перебуває близько сотні підопічних. Поряд монастир, у якому ще донедавна вони мешкали. Сьогодні святиню відновлюють. У монастирську церкву вони часто приходять помолитися. Сьогодні там поминальна служба. Сорок днів тому помер підопічний психоневрологічного закладу Віктор Ярмоленко. Його сестра приїхала відвідати могилу брата та забрати свідоцтво про смерть, щоб дізнатися від чого помер її родич. На службу в храм прийшло декілька знайомих покійного. Після закінчення розповідають жахливі речі про своє життя у закладі. Кажуть, Віктору також доводилося непереливки. Навіть ходити до храму, зізнається один з мешканців інтернату – ризиковано. Усіх неслухняних, каже, тут за це карають, аби не розповідали про те, що діється у закладі, священику.
Настоятель монастиря отців Василіан в селі Краснопуща отець Степан не розуміє ворожого ставлення до нього з боку керівництва інтернату.
– Це – не інтернат, – каже священик. – Мені неодноразово розповідали, як над підопічними там знущалися. Тут справжній концтабір, нехай мене хтось за такі слова навіть засуджує. Але я є священик, і на гріх і беззаконня мовчати не буду. На гріх мовчати також є гріх. Не один мені раз казали, якщо підопічні приходять до церкви, їх за це карають. Подейкують, що пацієнтів закладу, буває, чимось наколюють. Щоб доглядати цих бідних людей потрібні працівники, які матимуть до них милосердя. Вони потребують розуміння, турботи, підтримки. Буває, я годинами з ними розмовляю.
За словами отця Степана, хворих дуже часто за непослух карають арештом в карцері. Саме там на початку тижня представник омбудсмена знайшов замкненими двох мешканців інтернату.
– Виявили кімнату, в якій на момент нашого приїзду було двоє чоловіків, – розповідає представник уповноваженого з прав людини в Тернопільській області Володимир Шевченко. – В подальшому нами було зафіксовано це все на фото, відео. Двері були замкнені на колодку. Там не було світла, гнила підлога, ліжка з порваною сіткою. Підопічні повинні жити в комфортних умовах. Навіть у місцях позбавлення волі умови кращі.
Тоді на місце правозахисник викликав правоохоронні органи. На разі поліція проводить за цим фактом перевірку. У п’ятницю представники омбудсмена продовжили моніторингову місію в закладі.
– Ми продовжуємо наш моніторинговий візит. Тобто, знайомимося з документацією, розмовляємо з підопічними, – розповідає заступник керівника департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму секретаріату уповноваженого Верховної Ради з прав людини Олена Тимченко. – Умови проживання в інтернаті не відповідають міжнародним стандартам. Це зв’язано з тим, що це пристосовані приміщення, куди перевели підопічних у зв’язку з переїздом із будівлі монастиря. Як тимчасове місце проживання вони підходили, але як постійне – ні. Тому ми констатуємо, що дійсно тут є порушення.
Керівництво закладу охоче йде на контакт і пропонує на власні очі побачити палати, де живуть підопічні. Кажуть, є у них все, що необхідно, і телевізори, й інтернет, і харчують добре. Йдемо у так званий карцер, звідки звільняли двох пацієнтів.
– Це житлова кімната, – розповідає в. о. директора Бережанського психоневрологічного інтернату Оксана Град (на фото). – Так вона називається згідно технічної документації. Тут проживає два підопічних. Один з них суїцидник, другий має нахил лазити по хатах. Санітарка пішла отримувати миючі засоби і, щоб вони не втекли, зачинила їх.
Саме так пояснюють те, що застали перевіряючі, у понеділок. Кажуть про недоліки свої знають і працюють над їх усуненням. Причина у тому, що приміщення непристосовані, потребують ремонту, а коштів на нього не вистачає. Тож дають собі раду, як можуть.
Зараз у кімнаті, де в понеділок знайшли замкненими двох людей, зробили ремонт – побілили стіни. Проте елементарного освітлення тут, як не було так і немає. В інших палатах умови не набагато кращі.
Не раді такому сусідству і мешканці Краснопущі.
– Ми б дуже хотіли, щоб в інтернаті був порядок, – каже місцева жителька Ганна Чулик. – Нам дуже шкода цих людей – без співчуття на них важко дивитися. Умови життя у них жахливі: каналізації немає, всі нечистоти виливають на берег. Ці люди заслуговують кращого життя. Хотілося б, щоб влада звернула увагу на цей заклад. Підопічні постійно голодні, ходять по наших городах, садах. Ми переживаємо за своїх дітей, адже не знаємо, що у них на думці.
Про результати моніторингової перевірки представники омбудсмена обіцяють повідомити у найближчі дні. Обіцяють з’ясувати всі аспекти життя підопічних інтернату, а заразом і причини смертей.
Справа не лише в недостатньому фінансуванні, а в свідомості людей
Варто зазначити, що проблеми з утриманням підопічних у інтернатних закладах і те, з чим зіткнулися перевіряючі, не поодиноке явище в Україні. Це той світ, з яким пересічний українець не воліє зіштовхуватися і свідомо оминає увагою. Дитячі інтернати ще якось привертають людей, які готові допомогти, та меценатів. А от дорослі…
Старі матраци, засмальцьована від бруду білизна, сморід у кімнатах – у таких умовах коротають вік (бо життям це важко назвати) люди, що вимушено перебувають у багатьох психоневрологічних інтернатах України. Чимало з них по кількадесят років не виходять на вулицю і не бачать сонячного світла. А у тих, хто таки вибирається, роблять акцент на трудотерапії, зазвичай, використовуючи застарілі радянські методи та ігноруючи сучасні напрацювання психіатрії.
У таких умовах мешкають десятки тисяч підопічних у різних куточках України. Монітори Національного превентивного механізму регулярно проводять перевірки. Після виявлення порушень ситуація змінюється. Та чи надовго? Фахівці зізнаються, справа не лише в недостатньому фінансуванні. А й у тому, що потрібно змінювати свідомість людей, які там працюють. Щоб у підопічних, навіть найнеперспективніших, вони перш за все бачили Людину, яка потребує допомоги. Інакше – їм просто не місце у таких закладах. Якшо підрахувати, то на трьох пацієнтів припадає двоє працівників. Принаймі, так є у Бережанському інтернаті. Левова частка коштів, які виділяються на заклад, йде саме на виплату заробітної плати. Тож увагу і турботу хворі тут повинні відчувати максимально. А на практиці маємо те, що маємо.
Директор департаменту соціального захисту Тернопільської ОДА Вадим Боярський так прокоментував цю ситуацію у фейсбуці:
– За неналежне виконання окремим обслуговуючим персоналом установи Тернопільської обласної ради «Бережанський психоневрологічний будинок-інтернат» своїх посадових обов’язків було прийнято рішення про притягнення до відповідальності винних осіб.
Не сприяє належним умовам проживання те, що підопічні фактично проживають в приміщеннях, побудованих більше двохсот років тому, які використовуються закладом з 1946 року. Враховуючи звернення Василіянського монастиря святого Івана Хрестителя Провінції Найсвятішого Спасителя Української греко-католицької церкви у с.Краснопуща Бережанського району, в серпні 2014 року Тернопільською обласною радою, як власником даних приміщень, було прийнято рішення передати у власність Василіянського монастиря житловий корпус, що знаходився у приміщенні культової споруди монастиря. Частину підопічних було переселено з монастирських келій до чотирьох діючих житлових корпусів.
Вказана установа залишається проблемною, і це відверто завжди визнавалось. Місцева влада шукала шляхи вирішення цього питання, зокрема – вільні спеціально пристосовані для такого закладу приміщення, яких, на жаль, на сьогоднішній день немає. На даний час в умовах проведення заходів з оптимізації ряду об’єктів соціальної сфери розглядається можливість перенесення установи Тернопільської обласної ради «Бережанський психоневрологічний будинок-інтернат» в інше пристосоване для таких потреб приміщення.
Це – слова чиновника, в обов’язки якого, насамперед, і входить належна турбота про таких людей. Утім, від слів про визнання, але не вирішення проблеми, підопічним психоневрологічного інтернату у Краснопущі – не легше.
Журналісти «Нашого ДНЯ» відстежуватимуть цю ситуацію надалі.
Юля ТОМЧИШИН.
