Травматолог Михайло Левицький вже більше 20 років лікує людей, допомагає їм вставати на ноги та повертає здоров’я. Сьогодні ж він залишає улюблену роботу, щоб розвивати і змінювати рідне місто, щоб повернути Гусятину статус відомого курорту і дати йому шанс на краще майбутнє.
Невелике містечко, розташоване на правому березі Збруча, зустрічало нас осінньою прохолодою і яскравими барвами. Здається, тут час йде значно повільніше, а життя має свій особливий ритм.
Біля міської ради нас зустрічають діючий та новообраний міські голови. Обоє зізнаються, переживають за рідне місто і дуже хочуть, аби воно процвітало.
Михайло Савчук шість років очолював Гусятин. Розповідає, отримав місто у важкому стані, комунальна сфера була у занепаді. Сьогодні ж відремонтовані тротуари і дороги, населений пункт успішно функціонує, відрегульовано водопостачання, водовідведення, вивезення побутових відходів, створена територіальна громада.
Михайло Левицький працював лікарем-травматологом Гусятинської районної лікарні. Його найзаповітніша мрія – відновити Гусятин як курорт. Адже природа обдарувала це містечко справжніми скарбами – цілющими водами, які повертають здоров’я і лікують багато важких недуг. За своїми характеристиками вони не поступаються водам Трускавця і Солотвино.
Коли розпочалася Революція Гідності, Михайло не міг залишатися дома. Поміж чергуваннями у лікарні неодноразово їздив підтримати мітингувальників на столичний Майдан. Зізнається, за цей час десятки разів переосмислив своє життя.
– Я працював у медпункті на другій барикаді біля Будинку профспілок, спілкувався з юнаками, які стояли на вул. Грушевського, дівчатами, які носили чай і канапки, – пригадує пан Михайло. – Одні зупинялися біля нас погрітися, інші – перев’язати рани.
Подій 18 лютого Михайло Михайлович не забуде ніколи. На його очах вбивали десятки протестувальників, дивом вижив і він сам.
– Я брав участь у блокуванні Маріїнського парку, де стояли “беркутівці” й тітушки, — розповідає лікар. —Зненацька за нашими спинами почали вибухати гранати, лунати постріли. На каску й жилет медика на мені не зважали. Переді мною стояв кремезний чоловік у бронежилеті, він прикрив мене своїм тілом. Не знаю, чи залишився він живим. Тепер молюся Богові за того невідомого Героя, який врятував мені життя.
Відчувається, що Михайло Левицький надзвичайно любить свою роботу, з турботою говорить про своїх пацієнтів. Вже 20 років він допомагає людям. Зізнається, це для нього дуже важливий вибір – покинути улюблену роботу заради рідного міста.
– Дуже хочеться, щоб Гусятин розвивався і процвітав, адже для цього є всі умови, щоб з’явилися робочі міста, щоб ми врешті використали той потенціал, який дала нам природа, – додає чоловік. – Існування санаторіїв у нашому місті давало кілька сотень робочих місць. Сьогодні це практично руїни. Сумніваюся, що на цьому місці вдастся будувати щось нове, адже ці санаторії не належать місту. Тож доведеться застосувати максимум зусиль, щоб їх передали нам. Але є новий корпус лікарні, який не використовується і його можна було б пристосувати під санаторій. У Гусятині є дві свердловини. Вода із одної відповідає трускавецькій. Але Трускавець – це бренд, а про Гусятин ніхто не знає. Крім того, у нас є така ж вода, як у Солотвино, перенасичена розчинами солі, що знаходиться на значній глибині, але її можна видобувати. Оскільки я травматолог і бачу наскільки зараз змільнилося кількість ортопедичних захворювань, то цю цілющу ропу можна було б використовувати саме для їх лікування і профілактики.
Колектив лікарні та рідного травматологічного відділення підтримують Михайла Михайловича, вірять, що він буде гідним керівником міста.
– Це надзвичайно порядна і гарна людина, лікар від Бога, – каже медсестра Ольга Коріневич, яка пропрацювала в лікарні більше 40 років. – Це підтверджуємо і ми, і вдячні пацієнти. Він всім допомагає і всіх вислухає, коли потрібно, приїздить у будь-який час. Ми дуже раді за нього, а з іншого боку шкодуємо, бо втрачаємо хорошого лікаря.
– Михайло Михайлович – чудовий фахівець з багаторічним досвідом, – додає лікар-ортопед Олег Кащишин. – Головне, щоб він залишався таким, як він є, і тоді в нього все вийде.
Відчувається, що Михайло Левицький дуже хвилюється, адже через кілька днів він відповідатиме за долю рідного міста і залишить свій лікарняний кабінет. Однак вчинити інакше не міг. І це правильно. Ми можемо нарікати на те, що відбувається довкола, на владу, на державу, але нічого не робити. А можемо споробувати щось змінити – розпочати зі своєї вулиці, села, містечка.
«Наш ДЕНЬ» зичить Михайлу Михайловичу успіхів у його роботі. Віримо, що йому вдасться здійснити свою мрію і вже в недалекому майбутньому повернути Гусятину славу західноукраїнської здравниці.
Юля ТОМЧИШИН.
