Коротке і значиме слово – ІРЖА. Вона нищить, роз’їдає, точить, руйнує, губить, перетворює твердь у прах. Червоно-бурий шар попелу зостається на місці, де недавно стояли могутні мости, височіли сталеві вежі, працювали залізні двигуни. Безжальна і згубна іржа спричиняє деградацію здавалось би непохитної основи.
Нещодавно я викопав остатки зброї, що перетворилися в іржаві клапті металу. Дивлюся з висоти часу та свого віку на сьогодення країни й зі страхом відчуваю, як ота нестримна короста поглинає та розтліває її з усіх боків. Іржею покрита кожна деталь, здавалось би, вирваної із неволі машини, під назвою незалежна Українська держава.
Часто використовуємо фразу: «Держава, це – ми». Чи відповідають сказані слова реальності? Що ж таке – держава? Чому вона у нас така безпорадна, неповоротка, брехлива, бідна, розшарпана? Невже це і є втілення української ідеї, яку несли на шаблях козаки, на крісах січовики, у борні повстанці, на майданах Небесна сотня, під кулями наші діти на східних теренах краю? Щось тут не те. Спробуємо пізнати звідкіля появилася ота гниль, як вона нищить нас, яким чином позбутися державної корости. Думаймо спільно. Якщо у моїх помислах знайдете хиби – поправте, побачите спрощеність – уточніть, визнаєте помилки – запропонуйте власний варіант.
Держава – це форма політичної організації суспільства, що включає владу, армію, внутрішні органи безпеки, фінансову, виробничу, соціальну та юридично-правову структури.
Держава – це не ми, братове, а найняті до праці особи, які повинні забезпечити нам спокій, благополуччя, зберегти нашу культуру, мову, права, наше сьогодення й майбуття, нашу країну. Держава і громадянське суспільство часто перебувають у непростих, а то й суперечливих стосунках. Приклад Майдану показує, як люди постали проти несправедливої влади. Майдан увійшов у історію, а чи зробили ми та «новоприйшлі владарі» висновки, чи втілюємо його ідеї?
Невже на Грушевського йшли у вогонь і під морозяні водомети, кийки та кулі наші краяни за подальше панування кричущої неправди? Невже під Іловайськом, через непрофесійну тупіть та політичну зраду пузатих генералів, намарно сотнями впали юнаки, що добровільно зійшлися з усієї України? А може, державна машина, яка поспішно перефарбувалася під жовто-блакитну маску, спеціально перемелює їх, боїться, що хлопці з фронту повернуться, аби відкрити всім червоно-руду ниць чинуш у позолочених кріслах?
Коли нині волонтерські об’єднання та доброчинні групи виявляються вправнішими, чеснішими та могутнішими за державну машину – стає лячно та тривожно за майбутнє. Коли мій син бере на плечі свої та побратимів тягар допомоги воїнам на східному фронті й вони самотужки встигають зібрати з усієї області та доставити у гарячі зони одяг, продукти, ліки, я питаю себе – де ж наша «вільна влада»? Невже звільнила себе від того тягару? «Ми не просимо у вас допомоги, – каже мій син Тарас, – лише не заважайте нам». Боженьку, що ж це ми вибудували за 24 роки – заіржавлений млин?
Уявімо, що, не приведи Господи, загорілася хата й ви поспішно телефонуєте у пожежну. «Не може бути, – чуєте у відповідь, – ми гарантуємо, що, згідно наших даних, у вас пожежі не може бути». «Але ж усе горить!» – кричите у розпачі. «Нам потрібно на наступному засіданні оголосити тендер на пожежну машину, здійснити всі законодавчі оформлення, вам треба написати заяву, розглянути її на комісії, провести всі правові операції, погодити з партіями у якому фракційному варіанті виїде пожежна команда, закупити воду, отримати на неї відповідний сертифікат…» А вітер зі сходу лише роздмухує вогонь, уже тріщать крокви. Гадаю, далі вже не будете слухать отих глухих пустомель, а візьметесь за відра для порятунку оселі.
Отак виходить у нас. Батьки купляють своїм синам-воїнам і амуніцію, і зброю, але жодного танка чи гармати їм «не належить мати», бо ще не закінчилися тендерні операції. Хай з рогатками та пукалками йдуть супроти москальських «Градів» і «Смерчів». А для банківсько-фінансової мафії ота війна, як «мать родна». Це ж скільки грошей можна списати на руїну, це ж які бариші можна покласти до своїх кишень від знеціненої гривні, це ж яка кількість нових мільярдерів появиться опісля останнього пострілу на фронті. І вони ж, оті паразити, ота гниль, ота іржа живляться кров’ю вашого батька, брата, сина, будують свої палаци й капітали на скаліченій молоді, на пошматованому українському цвітові. Для них не існує поняття нації та честі. Вони діти Мамони і їх богом є лише гроші.
Найстрашніша іржа заповзла до пального державної машини у вигляді корупції та нищителів всього українського через зіпсутий клапан Верховної ради. Хто там панує, яка нечисть керує нашою долею, яким духом просмерджено місце, що має творити благодатні закони честі і праведності? Та вони грудьми ляжуть на свої депутатські пульти, аби не дозволити очищення країни від проклятого рудого нальоту.
Чим сильніше громадянське суспільство, тим смиренішою і поряднішою постає держава. В іншому випадку вона зробить нас своїми рабами. Держава повинна мати міць, але міць справедливості й правди. Реально теперішню державу творить згромадження певних осіб, які давно перебувають поміж собою у тісних фінансово-владних стосунках. Там все схоплене, розподілено, визначено. Там немає місця «чужим», що прагнуть поміняти, вдосконалити, змінити її конструкцію. А коли ще збоку хтось поливає метал холодними дощами – процес руйнації прискорюється.
Якщо свідомо чи несвідомо ховаємо від людського ока уже скалічені місця, труби, з’єднання, нас чекають страшні розриви, вибухи, техногенні катастрофи. А коли всередині труб, нас чи держави, панує червоно-руда п’ята колона – тоді боротьба ускладнюється до краю. Небезпечна прихована іржа, коли зверху металоконструкцію зафарбовано, а під лакованим шаром й далі гниє метал. Така іржа є у наших освітніх закладах, у телевізійному просторі, у судах та органах внутрішніх справ. Це дуже підла корозія, бо її не видно. Результати такої дії маємо нагоду бачити і чути з уст мешканців сходу країни, які зомбовані телебаченням «руського міру», покалічені викривленим розумінням свободи й допомоги.
Як же побороти оту біду? Найперше необхідно виявити стан зношеності деталей і терміново провести заміну. Не підфарбовувати та приховувати, а викинути геть на смітник історії пенсійно-армійський генштаб, поставити нових, випробуваних у боях офіцерів до керівництва правдивою Українською армією. Негайно, не на словах та проханнях, а мітлою вимести комуністичну заразу з усіх шпаринок чи керівних крісел, бо перемінити їх марно – чим горшок накипів, тим й пахтить. Омолодити керівництво економічного та фінансового управління сучасними менеджерами та фахівцями, а не «плюшкіними й собакевичами» прадавніх гоголівських часів.
Зняти з людей пута бюрократичного непотребу, перевести служби на сучасну комп’ютерну форму праці. Удосконалити міністерські механізми праці, опираючись на світовий прогресивний досвід, а не з оглядкою на старе «совітське» здирництво й зневагу до людини. Навести лад у світі культурних цінностей і у духовній сфері, очистити своє серце від іржі заздрості, зневаги, користолюбства, обману, пияцтва, словом від отого наросту, який приніс нам імперський «старший» брат.
Відкрити себе світові, наповнитись істинними цінностями, заради яких Ісус віддав своє життя, заради яких прародичі наші ставали супроти ворога, заради яких ви несете на руках маленьких дітей чи внуків у світи майбутності. Благослови нас, Господи, до такого очищення.
Олег ГЕРМАН, заслужений діяч мистецтв України, поет.
