У 55 років чоловік більше 300 разів підносить 24-кілограмові гирі
Один з найміцніших чоловіків світу живе на Тернопільщині. Петро Багрій у свої 55 виборов золото на світових змаганнях з гирьового спорту. На чемпіонаті світу, який цього року відбувся в словенському місті Цельє, заслужений тренер України, майстер спорту міжнародного класу із Збаража здобув абсолютну перемогу серед ветеранів. Попри поважний вік, спортсмен штовхнув дві 24-кiлoгpaмoвi гирі 130 разів. А y ривку обома руками підняв снаряд ще 212 разів.
«Зробив собі штангу з коліс від трактора і труби»
Коли Петро Багрій говорить про спорт, своїх вихованців, змагання, його очі сяють. Каже, не уявляє життя без улюбленої справи.
Гирьовим спортом чоловік займається вже 25 років. Спершу тренувався сам – інтуїтивно розвивав свою силу. Першу штангу виготовив власними руками. Сьогодні виховує юних чемпіонів у рідному Збаражі, популяризує здоровий спосіб життя та не перестає їздити на змагання. Дуже часто на чемпіонатах перевершує результати не лише ветеранів, а й молодих спортсменів.
Петро Багрій народився та зростав у селі Болязуби Збаразького району. Після закінчення школи навчався у Збаразькому ПТУ №5.
– Вже тоді у мене з’явилося серйозне захоплення спортом. Я купив собі гирю, почав займатися. І хоч у родині не було спортсменів, але дід мій славився своєю силою. Згодом два роки працював у колгоспі. Тоді у мене не було ні журналів про спорт, ні спеціалізованих програм на телебаченні, ні інтернету. Зробив собі штангу з коліс від трактора і труби. Тренувався самотужки і зміцнював своє тіло. Адже у селі було два шляхи, або приєднатися до компанії хлопців і почати випивати і курити або працювати над собою і займатися спортом. Згодом пішов служити в армію і продовжував тренуватися, багато бігав. Працював на комбайновому заводі, займався у спортивному залі, почав брати участь у змаганнях. Вступив у Вінницький педагогічний інститут і там надалі вдосконалюв свої вміння.
«Я ніколи не говорив: не вийде, постійно тренувався та працював над собою»
Згодом Петро Багрій почав працювати у Збаразькому профтехучилищі. Створив у навчальному закладі секцію з важкої атлетики. Тренуючи дітей, Петро Багрій покращував і свої показники. Зайнявся серйозно гирьовим спортом. Перші нагороди на світових змаганнях отримав всередині 90-х.
– У 30 років у мене вже була сім’я, двоє дітей, – розповідає чоловік. – Багато людей у такий вік не думають про якусь спортивну кар’єру, адже їх турбує багато інших життєвих клопотів. Та я не опускав рук. Я ніколи не говорив: не вийде, я постійно тренувався і працював над собою. І коли в 50 мені радили їхати на змагання, я спершу відмовлявся, мовляв, куди вже у мої роки. Але спробував і зміг показати ще кращий результат, аніж молодші від мене спортсмени.
«Почати займатися спортом ніколи не пізно»
У Петра Багрія десятки нагород. Медалі, кубки, грамоти. Він отримував перемоги і призові місця на Чемпіонаті України та світу, неодноразово встановлював рекорди, став восьмиразовим чемпіоном світу серед ветеранів. Секрет свого успіху вбачає у постійній праці над собою.
– Для мене щось зробити з себе – це як звести дім, – каже чоловік. – Коли у ньому потім не жити, то він почне руйнуватися. Тому його потрібно постійно підтримувати, дбати про нього, оновлювати, ремонтувати, якщо потрібно. Це наш внутрішній світ, який потребує постійної турботи.
Тримати себе в формі, зізнається спортсмен, допомагають вихованці.
– Вони за мною тягнуться, а я за ними. І так триває з року в рік, – додає Петро Федорович. – Вони мене підштовхують і надихають. Інколи нарікаю, що щось мене болить, що більше не можу, то вони з усмішкою кажуть: «Пожалілися і досить. Йдіть тренуватися!» Відразу піднімається настрій і ти вже готовий гори звернути. Ще у школі в мене була травма спини, але я не зациклювався на цьому, займався спортом, і зміг досягти успіху. Головне, не боятися долати перешкоди і постійно йти вперед. Інакше нічого не зможете добитися.
Сьогодні Петро Багрій вже розробив свою методику тренування і виховує майбутніх чемпіонів у дитячо-юнацькій спортивній школі міста. Його вихованці навіть після закінчення закладу не полишають спорт. Це допомагає їм і у навчанні.
Улюблена їжа чемпіона – зелень, овочі та фрукти з власного городу
Окрім міжнародних чемпіонатів, Петро Багрій часто бере участь і у місцевих змаганнях. Підготовка до них, каже, не менш відповідальна. Щоправда Федерація гирьового спорту вже роками недофінансовується. Та хіба це може стати на заваді тим, хто насправді любить свою справу.
Зустрічаю Петра Федоровича на змаганнях з гирьового спорту, присвячених 65-річчю фізкультурно-сортивного товариства «Колос». Як завжди підтягнутий і усміхнений, він дає своїм вихованцям останні настанови перед початком змагань. По-батьківськи дбає про кожного з них. Зізнається, лишень шкода, що хлопці підростають, закінчують школу і покидають рідний Збараж, тож у його команді не обійтися без новачків.
А ще найсильніший чоловік світу запевняє: почати займатися спортом ніколи не пізно. Як приклад, Петро Багрій наводить власний досвід. Сьогодні ж майстер спорту міжнародного класу продовжує передавати знання молоді. Аби хлопці не думали, де взяти гроші на пляшку та сигарети, а розуміли наскільки це шкідливо і що існує інше життя. І що завдяки своїм природним даним та наполегливості можна досягти успіху.
Щодо харчування, то тут Петро Багрій невибагливий. Найулюбленіша його їжа – це зелень, овочі та фрукти з власного городу. Це обов’язкові інгредієнти його сніданку. А так раціон чемпіона нічим не відрізняється від їжі середньостатистичного українця. Для змагань у Петра Федоровича є спеціальна форма, яку в жодному разі не вдягає на тренування. Інших амулетів для удачі немає. Каже, найважливіше – це позитивний психологічний настрій. Саме від нього залежить успіх. Без віри в себе і впевненості перемога неможлива.
Не варто звертати увагу на різні дрібниці, порівнювати себе з суперником, сумніватися і боятися.
Зізнається, зійти з помосту не дозволяє величезна любов до своєї справи і прагнення, незважаючи на всі перешкоди та недофінансування, славити ім`я України на світових та європейських змаганнях і бути прикладом для своїх вихованців.
Юля ТОМЧИШИН.
