Дорогі майбутні депутати! Дивлячись на ваші фото на бігбордах, читаючи передвиборчі програми, вирішила цією статтею звернути вашу увагу на проблеми освіти.
Ось уже місяць, як перший дзвінок сповістив про початок нового шкільного року. Для мене він – одинадцятий, вирішальний, найскладніший. Розриваючись між шкільними завданнями і підготовкою до ЗНО, намагаючись якнайщільніше наповнити свою голову різними премудростями, мимоволі ставлю собі питання: чи достатньо продуманою є система освіти в Україні, чи враховує вона потреби суспільства і можливості дітей?
Наукою доведено: одинадцятикласники змушені витримувати такі ж навантаження, як і шахтарі. Не вистачає часу для прогулянок на свіжому повітрі, для занять у спортивних гуртках і навіть нормальний, здоровий сон відходить на другий план. Наслідки не змушують на себе чекати: за статистикою, лише 6% тих, хто залишає школу, можна назвати здоровими людьми. Хіба такою має бути модель випускника, хіба таким хоче бачити його суспільство?
Крім цього, очікування не завжди відповідають реальності: учні часто демонструють середній і низький рівень знань, лише в окремих він високий. Прикро, та близько чверті минулорічних випускників не здали ЗНО з української мови. Надмірна складність завдань, не завжди кваліфіковані вчителі, завищена самооцінка одинадцятикласників – є об’єктивні причини. Та вкрай образливим і незрозумілим у даній ситуації є те, що ніхто й не думає підтримувати українську мову, підвищувати її престиж. Навпаки, кількість годин для її вивчення у школі постійно скорочують. Мій клас, наприклад, кожного тижня має лише два уроки української мови, а фізики та алгебри – аж три.
Дивує позиція Міністерства освіти і науки України у тому, що випускники 2015-2016 навчальних років здаватимуть, як обов’язковий, іспит з англійської мови. Невже прирівняли рідну мову з іноземною? Чи готовий учасник ЗНО здавати іноземну мову в тому обсязі, який передбачає програма? Скажете, йдемо в Європу? Я згідна. Однак без знань історії своєї держави в Європу не візьмуть. Ми забули уроки Олександра Довженка, який вклав в уста німецького загарбника фон Крауза слова: “У цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята… У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії… Тому серед них так багато зрадників”. То, може, обов’язковим мав би бути екзамен з історії, а не з англійської мови?
Великою недбалістю вважаю й те, що для учнів старших класів не передбачений предмет, який би мав на меті готувати школярів до нового, самостійного життя, до створення сім’ї, навчав би знайти своє місце у суспільстві. Особисто мені страшно покидати школу, бо тут я відчуваю себе захищеною, це мій другий дім, а зміни, які чекають, я впевнена, будуть великим стресом.
Тож ось якого випускника ми матимемо в результаті: втомлена й не готова до дорослого життя людина, яка не знає свого роду-племені і двох слів рідною мовою зв’язати не може. То чи не варто задуматися, що мало “начиняти” модель випускника знаннями. Треба допомогти юному громадянину сконденсувати досвід минулих поколінь як бути здоровим, жити гармонійно з Богом і природою і, взагалі, за будь-яких обставин залишатись людиною.
Через недолугість і непродуманість чиїхось рішень страждають не тільки випускники, а й ті, що лише починають свій тернистий шлях до знань. Нещодавно я мала нагоду поспілкуватися з вчителем школи першого ступеня ЗОШ № 26 міста Тернополя Тихою Наталією Євгенівною. Воно розповіла про те, що діти не зовсім готові до того, що мають вивчати у першому класі. Дуже складним є курс математики. Якщо раніше вивчалось додавання та віднімання у межах двадцяти, то тепер – у межах ста. З’явились такі поняття, як “пряма”, “промінь” та “відрізок”, що взагалі здається їй якоюсь помилкою. Важкий для сприйняття і курс природознавства. Трапляються безглузді питання, які не відповідають ні рівню розвитку дитини, ні віковим особливостям. Одне з них: “Яким ви уявляєте музей води?”. Учні просто не встигають засвоїти і закріпити матеріал. Тож яку базу вони матимуть для наступних класів – невідомо.
Вже третій рік ми впроваджуємо держстандарт і що ж ми маємо? Заглянемо, наприклад, у сьомий клас. Минулого року діти отримали книжки в кінці семестру як новорічний подарунок, зараз вони знову вчаться без підручників. Це помилка, це байдужість, це безвідповідальність чи це підступність? Чи, може, всі ці міністри, радники і заступники ніколи й не бачили живої дитини і вчителя? Може, вони не усвідомлюють, що від їхньої роботи залежить добробут суспільства, майбутнє дітей і, зрештою, обличчя країни через декілька років?
На жаль, поки що в українській системі освіти панує безлад і непрофесіоналізм. Я вважаю, що нам потрібно звернути свою увагу на досвід інших країн у цьому питанні. Я, наприклад, була вражена тим, як відбувається навчальний процес, його темпом. Учні мають багато часу для засвоєння матеріалу, а вчителі – можливість врахувати рівень знань і швидкість сприйняття кожної дитини.
Для України настає новий період, час для реформ. Я дуже сподіваюсь на зміни в освіті і бажаю вам, дорогі кандидати, щоб це питання було не тільки пунктом передвиборчої програми, а й пріоритетним напрямком вашої діяльності.
Христина ЄРМЕНЧУК, одинадцятикласниця Тернопільської ЗОШ №26.
