У минулому числі «Наш ДЕНЬ» писав про небезпеку, яка підстерігає тернопільських пішоходів чи не на кожному кроці. Наведені у публікації факти про відсутність, або ж неякісний стан знаків дорожнього руху, як і скарги чиновників на брак коштів для наведення порядку, викликали неабиякий резонанс у наших читачів. Наприклад, автор цього листа переконаний, що звалювати проблеми влади на плечі міщан, а, тим паче, нехтувати їхнім життям – не що інше, як злочин. Принаймні, саме до такого висновку спонукають його небайдужі роздуми.
Спочатку давайте подякуємо міській владі за подаровану тернопільській громаді нову сучасну магістраль. Подякуймо щиро та без іронії, бо нині вулиця Симоненка стала невпізнанною. Шляховики розширили її проїжджу частину, значно зміцнили основу, закатали асфальтом. Зробили усе, як слід, і навіть здивували тим, що не працювали, коли дощило, а виконували заплановану роботу у погожі вихідні дні. У результаті дорога вдалася на славу. Тепер автівки гасають нею, як на перегонах, а з минулої середи ще й громадський транспорт почав курсувати звичними маршрутами.
Жителі тернопільської Аляски аж не вірять, що стільки щастя нараз привалило. Тішаться, як малі діти, аж поки не доводиться переходити через дорогу. Ось тут і починають вони зиркати увсебіч, вичікуючи слушної митті, щоб поміж легківками та маршрутками по-заячому проскочити на протилежний бік. У значно гіршій ситуації – літні люди та молоді мами з візочками. Опинившись на проїжджій частині, вони чомусь безпідставно сподіваються, що авто – не трамвай, може й об’їхати, тоді як ті, хто сидить за кермом, завжди впевнені, що пішохід – не стовп, може й обійти.
Але ж є спеціальні переходи, – можуть заперечити мені скептики.
Безсумнівно, десь вони і є, проте правила дорожнього руху на вулиці Симоненка, схоже, ще не діють – принаймні на минулому тижні тут ніхто не бачив ні розмітки, ні «зебри», ні інформаційних знаків.
Розумію, що минув заледве тиждень, як дозволили проїзд, а я вже хочу, аби на Симоненка було все, як на Хрещатику. Також не сумніваюся, що з часом і роздільні смуги тут будуть, і переходи, і всілякі інші прибамбаси. Проте, коли ціною питання є людське життя, відлік йде не на дні і навіть не на години. За долю секунди на ніким та нічим нерегульованій вулиці Симоненка може трапитися непоправне. Адже після страшної аварії, у якій загинула молода дівчина, вулицю Злуки також розписали білою фарбою, але це вже не поверне батькам доньки.
І хоч останнім часом «зебри» дедалі частіше з’являються на дорогах файного міста, це у жодному випадку не виправдовує посадовців, які дозволяють рух транспорту на відремонтованих, але не розмічених вулицях. Відтак, складається враження, що чиновники профільних управлінь значно більше переймаються термінами виконання роботи, ніж безпекою людей.
На жаль, такого неподобства чомусь хронічно не добачають і в державтоінспекції. Напевно, реєструвати порушення та аварії усе ж легше і прибутковіше, ніж попереджати їх.
У народі кажуть: «в голові нема – в аптеці не купиш».. Ще одне яскраве підтвердження цієї мудрості – злочинна безвідповідальність одних при потуранні та сприянні інших – вищих за рангом.
Справді, чудодійних ліків, здатних блокувати байдужість та стимулювати сумління, ще ніхто не винайшов. А шкода…
Юрко СНІГУР. м. Тернопіль.
