Хлопець з Тернопільщини навчає людей з різних країн ткати українські килими, організував у Філадельфії виставку автентичних українських костюмів, мріє здобути фах лікаря в американському виші та працювати на Батьківщині.
Василь Найда народився і зростав у містечку Підволочиську, що на Тернопільщині. В десятирічному віці виїхав з батьками та сестрою у США. Зізнається, коли тоді покидав рідну землю, не було смутку і відчуття, що це назавжди. Більше хвилювався про те, яке життя на нього чекає за океаном. Однак саме там, у чужій країні, усвідомив, наскільки любить Україну, її культуру та історію та як важливо зберегти ці скарби для майбутніх поколінь.
Василь мешкає у містечку Кренфорд штату Нью-Джерсі. Йому 20 років. Він вивчає біологію в університеті та мріє стати лікарем. Як і вся американська молодь, у вільний від навчання час працює.
Коли у 14-річному віці хлопець приїхав на Батьківщину, то вирушив на обійстя своїх прадідуся та прабабусі, які у 1946 році були переселені з села Улазів, що поблизу Перемишля, у селище Гримайлів Гусятинського району. Дядько, котрий там мешкав, подарував Василеві старовинні ікони, які прадідусь привіз з собою у ті страшні часи, коли їх виселяли з осель під дулами автоматів, та бердо – деталь ткацького верстата, яка збиває тканину докупи. Саме з цього часу у парубка з’явилася любов до давніх речей. Особливо до полотна та його створення, адже це була родинна справа його прадідуся.
– Під час перебування в рідному Підволочиську я знайшов вдома вишиту сорочку прадіда, у якій він брав шлюб, – згадує Василь. – Відреставрував її, дошив собі штани та вдягнув на український фестиваль у Штатах. Однак у мене не було справжньої крайки. Мав лишень простий пояс. На фестивалі я зустрів жінку, яка продавала крайки, зроблені власноруч. Вони мені дуже сподобалися і я вирішив купити собі одну.
Жінку звали Віра Наконечна. Вона перейняла це давнє українське ремесло від старої гуцулки з Верховини, яка працювала на одній з єврейських ткацьких фабрик. Глянувши на зацікавленого парубка, пані Віра пажартувала, що не продасть йому пояс, зате навчить його виготовляти. З цього все почалося. Бабуся купила Василеві верстат і він почав вчитися ткати. З цього часу вже минуло чотири роки. Хлопець не лише навчився виготовляти полотно, крайки, запаски та навіть килими, а й ділиться своїм вмінням з іншими людьми. Вже два роки по суботах Василь викладає ткацтво в українському музеї, розташованому в Нью-Йорку.
– У моїй групі лише троє українців з діаспори, – розповідає він. – Є також американці, китайці, японці, а також дві єврейки, батьки яких народилися в Україні. Вони кажуть, що хочуть вивчити щось, пов’язане із землею, звідки походять їх рідні. А от японці приходять на килимарство, щоб опанувати щось нове. Вони дуже уважні, скурпульозні люди та серйозно ставляться до моїх занять.
Саме від ткацтва розпочалося зацікавлення хлопця старовинними речами – герданами, головними уборами та традиційним українським вбранням.
Василь по крупинці збирає старовинні речі з усієї України. Інколи знаходить їх і в США в емігрантів. Коли приїжджає на Батьківщину, сам ходить по селах і шукає одяг та аксесуари, які збереглися з давніх часів. Він відновлює ці речі і дає їм нове життя.
– Я дуже люблю спілкуватися з українцями, – зізнається Василь. – Ходити від села до села в пошуках старожитностей, розпитувати людей про минуле, слухати їх розповіді. Такої гостинності та щирості, як в Україні, немає ніде у світі.
Особливо йому подобаються головні убори, виготовлені з дутого скла. Їх дуже мало збереглося, адже вони часто билися. А ще часто їх розбирали на коралі. Про кожен експонат своєї невеличкої колекції він розповідає цікаві історії, традиції та обряди, пов’язані з цією річчю.
Минулого року Василь разом зі своєю наставницею Вірою Наконечною організував у Філадельфії виставку українських костюмів. Захід дуже сподобався як українцям з діаспори, так і американцям.
У кімнаті хлопця стоїть скриня, у якій він акуратно розклав всі зібрані за кілька років речі. У кутку є ткацький верстат. Без цього він не уявляє свого життя та з радістю чекає канікул, щоб знову поїхати у рідний Підволочиськ.
Василь мріє здобути освіту лікаря. А після закінчення навчання повернутися в Україну та привезти з собою всю колекцію українських костюмів.
Сподіваємось, мрія хлопця обов’язково здійсниться, і у Василя з’являться більше однодумців, з якими надалі рятуватиме від знищення культурні перлини нашого народу.
Юля ТИМКІВ.
любіть Україну, любіть її окрадену во врем’я люте. правда на віддалі це робити мабуть легше