Волонтери Штабу національного спротиву повернулися з чергової поїздки у зону АТО. Цього разу, як і завжди збаражани на чолі з керівником штабу Володимиром Голоднюком відвідували бійців, які захищають Україну на крайніх точках, так званих «нульових» позиціях. Про це пише Наталка Парова у районному часописі «Народне слово».
Збаражани побували в тих місцях на передовій, куди ніколи не їздять паркетні генерали, і навіть всюдисущі тележурналісти там поодинокі гості, а самі бійці називають ці позиції коротко і змістовно «Жопа».
У цих забутих Богом і людьми місцях, серед вщент зруйнованих населених пунктів-примар, які стали візитівкою й обличчям «русского мира», якого так прагнули і закликали на Донбас та Луганщину його недалекоглядні жителі, викрикуючи на сепаратистських мітингах «Путін, прийди», серед голого степу в землянках, халабудах, в холодних окопах, в болоті та багнюці, місяцями немиті та неголені, день і ніч тримають оборону мужні українські Атланти. Волонтери побували під Дебальцевим, Лисичанськом, Докучаєвськом, у Кримському та на Світлодарській дузі, там, де реально йде війна, кривава, потворна, де немає місця геройській браваді, а є щосекундна важка і рутинна праця під безперервними обстрілами ворожої артилерії, де можна ходити лише напівзігнувшись, тому що відстань до позицій ворога кілька сотень метрів і менше, де ворожий снайпер добре бачить тебе у приціл і для якого поцілити у спостережний бінокль не проблема, а частота та щільність обстрілів така, що довкола немає живого місця ні на укриттях, ні на деревах, які спотворені від вибухів, обгорілі, зрешечені осколками від мін та кулеметними чергами. Важко уявити собі, як в таких жахливих у всіх сенсах умовах, де не витримує ані броня, ані бетон, де немає жодного вцілілого дерева, як там виживає і бореться український воїн…
Кожній поїздці на Схід, а в Штабі їздять на передову не рідше одного разу на два місяці, завжди передує копітка робота з моніторингу потреб бійців, пошуку коштів та координування дій різних волонтерських організацій, щоб ці потреби задовольнити, що не так просто, адже все частіше воїни просять привезти спеціальну оптику, що є життєво необхідною на передовій. За словами керівника штабу Володимира Голоднюка, щоразу, їдучи на Схід, вони везуть українським бійцям лише тепловізорів, дальномірів, оптичних прицілів, радіостанцій на суму від шести до двадцяти тисяч доларів, це не враховуючи продуктів харчування, одягу і взуття.
«Таких обсягів допомоги і темпу роботи, який є у збаразькому штабі, не витримують навіть волонтерські організації Львова, що вже казати про обласні тернопільські. Безумовно, ми не можемо зрівнятися із такими потужними всеукраїнськими волонтерськими організаціями, як «Повернись живим», але в нашому західному регіоні Штаб національного спротиву Збаразького району – чи не найпотужніша та найдієвіша. І в цьому заслуга не стільки наша особиста, а тих десятків і сотень волонтерів зі Збаражчини і світу, з якими ми координуємо свої дії і завдяки допомозі котрих можемо дозволити собі закуповувати дороговартісну оптику для армії, за що ми їм надзвичайно вдячні», – каже Володимир Голоднюк.
Не менше, ніж оптиці бійці радіють дитячим оберегам та малюнкам, які дарують змученим війною чоловікам змогу відчути родинне тепло і заряджають їх наснагою та дають можливість вкотре усвідомити те, що український народ цінує їхню щоденну самопожертву, чекає і молиться за них.
З кожної поїздки волонтери привозять нові експонати для майбутнього музею АТО, а поки що чергова гільза, шеврон, прапор чи тубус займає своє місце на стінах та стелажах у приміщенні Штабу. За словами демобілізованого бійця, а нині волонтера Сергія Лучкіна, у штабі унікальна колекція шевронів учасників АТО як із підрозділів ЗСУ, так із добровольчих батальйонів. Всього 400 штук, жоден з яких не повторюється, а також більше тисячі екземплярів різних гільз та снарядів, мін.
У Штаб регулярно приходять школярі на уроки мужності та патріотизму, які проводять волонтери штабу. Тут діти можуть побачити справжні атрибути війни, приміряти маск-халат та бронежилет, потримати у руках болванки від снарядів та гільзи, а ще поспілкуватися із справжніми воїнами, які часті гості у Штабі.
Після чергової поїздки колекція збаразьких волонтерів теж поповнилася двома екземплярами. З-під Дебальцева збаражани привезли уламок башти від САУ, яку нещодавно розірвало під час бою з окупантами, в ході якого загинув боєць ЗСУ.
Другим експонатом стала сплющена латунна гільза, яка деформувалася до невпізнання під час вибуху снаряда.
Серед розмаїття гільз та снарядів на стелажах скромно на кілочку висять чорні подерті брудні та засмальцьовані рукавиці. Володимир Голоднюк пояснює, що ці рукавиці незвичайні, вони належать Народному Героєві України, герою Майдану Анатолію Адамовському, в цих рукавицях він воював з початку АТО і саме в них виходив з оточення з-під Дебальцева. На них засохла донецька земля. Володимир Голоднюк розповів, що подарував Герою нові теплі рукавиці, а його старі, за словами самого Анатолія Адамовського, «щасливі рукавиці» той передав для колекції майбутнього музею у Збаражі. Нині Анатолій Адамовський є старшиною на крайній точці Світлодарської дуги, яку бійці називають «Жопа», де оборону тримає 1 рота 25 ОМПБ «Київська Русь». З легендарним воїном керівник штабу познайомився ще у 2014 році, коли разом із Юрієм Горайським привозили волонтерську допомогу хлопцям у Дебальцеве.
