Сьогодні багато людей залишили свої домівки й пішли боронити Україну від ворога. Люди різних професій, різних філософських поглядів, різних вікових категорій поповнили ряди добровольців. Разом зі всіма українцями відчайдушно захищають нашу Батьківщину актори, режисери, блоґери, журналісти, спортсмени, письменники, музиканти, співаки, танцівники, гумористи.
Андрій Хливнюк і гурт “Бумбокс” у повному складі приєдналися до територіальної оборони. Вони захищають Київ. Лідер гурту “ТНМК” Олег Михайлюта, більше відомий як Фагот, також вступив до лав тероборони. Сашко Положинський служить у Збройних силах за контрактом. Український танцівник та хореограф Дмитро Дікусар теж став добровольцем, приєднавшись до ЗСУ. З першого дня війни у складі полку “Азов” воюють проти ворожої армії письменники брати-близнюки Дмитро та Віталій Капранови. Лідер гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук приєднався до лав територіальної оборони Львівщини.
Серед інших відомих людей пішов захищати Україну наш земляк, викладач соціально-гуманітарного факультету Західноукраїнського національного університету, заслужений артист України Андрій Підлужний. Він поповнив ряди 44-тої окремої артилерійської бригади імені Гетьмана Данила Апостола.
– Андрію, розкажіть, чому вирішили піти до лав Збройних сил України?
– Відкрию вам «секрет» – йде війна! Якщо серйозно, то у мене в дитинстві була мрія – стати військовим. Я читав багато літератури, яка стосувалася військової сфери. Колись була така «Книга майбутніх командирів», яка захопила мене. Ну, звісно, для мене, як і для кожного чоловіка – честь захищати свою Батьківщину. У 1997 році я разом із гуртом «Тартак» і Олександром Положинським записав пісню, про яку ми нікому не розповідали. У відеокліпі одну з ролей – воїна УПА зіграв тернополянин Віктор Гурняк, а потім, за жахливою іронією долі, він загинув, захищаючи Україну в 2016 році. Приїхавши до батьків у Тернопіль, я біля катедри побачив величезне скупчення людей – вони прощалися із Віктором. Коли його несли вулицями міста, то всі люди зупинялись та аплодували Герою. Це на мене дуже вплинуло. Коли 24 лютого почалася війна, то у мене не було жодних сумнівів. Я ходив на різні вишколи, патрулювання, але розумів, що це все – не те. Тоді я прийняв рішення.
– Чому саме артилерійська бригада? Ви ж розумієте, що зараз іде повномасштабна війна і це не тільки оборона міста?
– Почнімо з того, що наважитися мені було дуже легко. Думаю, багато хто чув нашу пісню «Падаючи на сніг», до якої ми залучили багато військових, зокрема хлопців і дівчат із 44-тої окремої артилерійської бригади. У нас була велика кількість різноманітних тренувань, і я мав можливість побачити різні види озброєння та ознайомитися із технологіями. Я вважаю, що краще бути у бойовій бригаді, аніж «на задвірках», хоч, переконаний, що будь-яка допомога – важлива. Обравши 44-ту бригаду, абсолютно не шкодую.
– Як поставилися до вашого рішення рідні, близькі, друзі?
– Коли заходжу в магазин, який відвідував раніше цивільним, то жінки, які мене знають, починають плакати. Буває, коли мені терміново треба кудись дістатися, то мене можуть швидко підвезти. Є, звісно, частина людей, які не розуміють, що йде війна й потрібно об’єднуватися й допомагати одне одному, але це не у військових структурах. Мама відреагувала дуже достойно і з розумінням, зважаючи на ті жахливі речі, які відбуваються в країні. Вона справжній боєць: у мене давно хворіє тато, а мама завжди поруч з ним. Каже: «Це мій чоловік, а мій святий обов’язок – бути поряд із ним». Тому в мене повна підтримка від батьків.
– Наша розмова відбувається 14 березня – у День українського добровольця. Ви з перших днів війни у 44-ій окремій артилерійській бригаді. Що можете побажати усім людям, які стоять пліч-о-пліч з вами у строю?
– У першу чергу – віри. Відомий полководець Ганнібал зміг перемогти тисячне військо Римської імперії, маючи зовсім невелику кількість бійців. Віра, Любов і Надія – це врятує нашу країну. Ми ніколи не були загарбниками й захищаємо свою землю, тому в нас такий патріотичний дух. За нашими плечима не якась смішна, крива конструкція у вигляді кремля, а наші діти, батьки, дружини, кохані. Тепер у мене немає співчуття до росіян, яких я можу називати лише андрофагами, людожерами, племенем істот. Вважаю, що найкращий спосіб зупинити війну – це перемогти ворога. Якщо ми цього не зробимо, тоді все це буде повторюватися постійно. Я думаю, що знищення агресора – це подарунок не лише українцям, які споконвіку потерпали від цієї гидоти, але й це буде подарунком для усього світу.
