Історія 26-річного Івана Космини із села Вільхівчик Гусятинського району Тернопільщини надзвичайно повчальна і вражаюча. Чотири роки тому його життя кардинально змінилося. Вода, яка завжди була його рідною стихією, цього разу підвела його і забрала найцінніше – можливість ходити. Але хлопець не здався. Він не лише знайшов у собі сили боротися з недугою, а й вирішив допомагати іншим та змінювати світ довкола.
Іван за освітою вчитель фізкультури, протягом трьох років працював водолазом. Звільнився через низьку зарплатню та почав займатися будівництвом. Їздив на роботу до Києва. Там він добре заробляв, праця йому подобалась, він радів, що навчився багато нового. Одного спекотного дня разом з хлопцями вирішив покупатися і стрибнув у став.
– У воді я відразу зрозумів – щось зламав, – пригадує Іван. – Але вперто не хотів вірити, що це шия… Спершу подумав – руки, тому через шок я не можу рухатися. Добре, що поруч був мій товариш Володя, який одразу кинувся на допомогу. Тоді викликали «швидку», і мене оперативно прооперували. Операція тривала чотири з половиною години замість запланованих двох.
Діагноз лікарів шокував усіх – перелом шийних хребців.
Іван чотири доби перебував у реанімації на межі між життям і смертю. Потім на нього чекали десятки днів в лікарняних палатах, реабілітація і повернення додому.
Зараз він каже, що так повинно було статися. Адже трагедія звела його з багатьма чудовими людьми, які допомогли, підтримали та змусили змінитися. Але таке усвідомлення прийшло з часом. Зізнається, віднайти сенс життя допомогли друзі та хороші люди, які старалися бути поряд підтримувати і не дозволяли падати духом.
– Тоді я зрозумів, що не можна опускати руки. Потрібно допомагати іншим, вчити їх цінувати життя й не витрачати його на непотрібні речі, – пригадує хлопець.
Відтоді змінилося життя не лише Івана, а й усього Вільхівчика. За кілька тижнів на сільському пустирі з’явився спортивний майданчик. На нього Іван витратив свою місячну пенсію. Далі почали допомагати друзі й небайдужі мешканці села.
– До травми я викурював за день півтори пачки цигарок, випивав у компанії друзів, – розповідає Іван. – Тепер шкодую про це. Розумію, що то було неправильно. Працюючи з молодими людьми, побачив у їхніх очах бажання жити краще. Вони хочуть змінити цей світ, майбутнє, нашу країну, але їм потрібна допомога.
Іван заснував у Вільхівчику спортивно-оздоровчий рух «Вікторія», проводить свята здоров’я, їздить із дітьми на чемпіонати з воркауту. Спортивний майданчик з кожним роком розширюється та вдосконалюється – з’явилися нові турніки, майданчик для бадмінтону. З ініціативи Івана у сільському клубі встановили тенісний стіл, тож молодь має можливість займатися спортом і взимку.
У хлопця ще багато планів і проектів. Він щоденно працює над їх втіленням. Найголовнішим зв’язком зі світом для Івана є інтернет. Вранці він прокидається, вмикає комп’ютер, читає новини і спілкується з друзями. Потім від трьох до п’яти годин займається лікувальною фізкультурою. Все залежить від того, як він почувається. Для спортивних занять у будинку обладнаний спеціальний спортзал. Тут є різноманітні тренажери, станки. Багато з них зробили власними руками друзі Івана.
Хлопець бере активну участь не лише в житті свого села, а й переживає за долю країни. Він приїжджав на акції протесту, які відбувалися у Гусятині. Також підтримав флешмоб українців з обмеженими можливостями, які пересуваються на інвалідних візках, проти дій режиму Януковича.
Вже не перший рік Іван Космина бореться за те, щоб районний центр Гусятин, який розташований за 5 кілометрів від його села, став доступним для людей з обмеженими можливостями. Зокрема хлопець довгий час не міг добитися від місцевої влади установки пандуса в районній лікарні.
Іван звертався до екс-голови Гусятинської райради Надії Хоптян з проханням виділити кошти на встановлення пандуса. Чиновниця оглянула лікарню і пообіцяла, що вирішить цю проблему. Навіть повідомила про це на офіційному сайті райради. Однак на обіцянці все закінчилось.
У березні хлопець знову звернувся до районної влади та керівництва лікарні, однак жодних змін не відбулося. Головний лікар медичного закладу Василь Веселовський пояснив, що кошти досі не перерахували.
Тож Іван вирішив допомогти районній владі у вирішенні цієї проблеми і, отримавши пенсію, закупив будматеріали, витративши близько 450 гривень. До лікарні він привіз по десять мішків піску та щебеню й три мішки цементу. Після цього пандус таки спорудили. Щоправда, він не зовсім відповідає нормам. Коли Іван виставив фото в інтернет, його друзі з усієї України скритикували пандус, зроблений з Іванових матеріалів, і назвали його «недолугим пам’ятником архітектури».
Дивує, що лікарі, які мали б знати про потреби людей з обмеженими можливостями, використали будматеріали, аби спорудити у селищі ще один пандус, який не відповідає вимогам. Запитую про це у головного лікаря. Той пояснює, що, мовляв, ведеться будівництво і якщо збудувати пандус, який відповідає всім вимогам, то він заважатиме під’їзду машин з матеріалами. Коли ремонт закінчиться, запевняють, що зроблять все відповідно до європейських стандартів.
Очільники району кажуть, що вперше дізналися про цю проблему з публікації в інтернеті. Тож пообіцяли, що повернуть Івану гроші за придбані ним будматеріали.
А от у поліклінічному відділенні пандус облаштували близько 8 років тому. На жаль, Іван у візку не зміг самотужки здолати зависокий поріг. Недосяжне для нього і УЗД, яке розташоване на третьому поверсі, оскільки в будівлі немає ліфта. Тож напередодні відвідин лікарні чи поліклініки хлопець просить друзів про допомогу, адже разом з мамою йому важко долати всі бар’єри української медицини.
– Цей пандус потрібен не тільки мені, а й іншим людям з інвалідністю, мамам з візочками, вагітним, людям похилого віку, які хочуть потрапити на прийом до лікаря, – зазначає хлопець. – У листопаді минулого року мене привезли в лікарню, коли падав дощ, тож поки мене зі «швидкої» занесли в приймальне відділення, я весь був мокрий. Будучи здоровим, я ніколи не задумувався, наскільки черстві люди від органів влади, які мали б вирішувати такі проблеми. Зазвичай, чиновники нарікають на недостатню кількість коштів. Але ж вони повинні знати і про те , що в Україні існують спеціальні будівельні норми, що визначають критерії доступності будинків і споруд для людей з обмеженими можливостями. І це добре знають контролюючі органи, інспектори Держархбудконтролю .
На власні очі переконуюсь, що прогулянка Гусятином для людини, яка пересувається на візку – це справжнє випробування. Незручні тротуари, високі бордюри. А пандусів або немає, або їх не під силу здолати людині на візку. Хлопець розповідає, що лише два пандуси в місті відповідають нормам – у будівлі обласної ради та будинку культури.
– Чиновники, мабуть, думають: скільки ті інваліди будуть їздити. Раз приїдуть, два – і дадуть собі спокій, – каже Іван. – Однак я не здамся і все робитиму для того, щоб люди з обмеженими можливостями не мали перешкод. Коли зі мною трапилась біда, думав, що все закінчилось. Але зумів вижити завдяки хорошим людям. Змінилася моя свідомість, погляд на світ. Я почав закладати фундамент і будувати інше життя.
Іван мріє організувати в своєму селі реабілітаційний центр для лікування людей з травмами спини та шиї. Адже у Вільхівчику приємна атмосфера, мальовнича природа. Та поки що це в далекій перспективі. Зараз він активно займається молоддю. Планує далі розбудовувати спортивний майданчик, щоб юним вільхівчанам хотілося сюди приходити.
Іван каже, що не буде миритися з байдужістю влади й боротиметься за те, щоб не лише Гусятин, а й вся Україна стала державою без бар’єрів для людей з обмеженими можливостями,
Юля ТОМЧИШИН.
Допомогти Іванові в облаштуванні спортивного майданчика може кожен із нас. Рахунок для всіх охочих допомогти: Відкритий Банк Хрещатик, №6768160200311653, дійсний до 01\16.
А про новини спортивно-оздоровчого руху «Вікторія» можна дізнатися у групі http://vk.com/id145322598.
