28 серпня, коли в Тернополі відзначали День міста, ввечері сотні людей прийшли у парк ім. Тараса Шевченка подивитись на фінальне дійство V Міжнародного фестивалю гончарів «Не святі горшки ліплять» – завершення випалювання вогнянної скульптури. Глядачі вітали її звільнення захопленими вигуками, оплесками, знімаючи на свої смартфони те, як гончарі змушують полум’я сягати небес під звуки народних мелодій. Фестиваль добрих друзів і нових знайомств, гончарів і керамістів вирував у Тернополі чотири дні, з 26 по 29 серпня, дивував, дарував емоції, мастив глиною, надихав на власну творчість.
35 гончарів і керамістів з 15 регіонів України
Фестиваль «Не святі горшки ліплять» – своєрідний магніт для творчих людей. На п’ятому, ювілейному, тему «Кераміка княжої доби» розкривали, стріляючи з лука, приміряючи лицарські обладунки, готуючи автентичну їжу в глиняному посуді. Кожен міг пройти глинотерапію, поборюкатись у глиняному басейні, послухати лекції про гончарство і його вплив на розвиток України, зліпити свищик та створити своє перше горня на гончарному колі.
Намети гончарів розкинулись у парку ім. Тараса Шевченка за пам’ятником Степанові Бандері. Команда організаторів фестивалю цьогоріч об’єднала рекордну кількість учасників – 35 гончарів і майстрів-керамістів з 15 регіонів України. Учасники фестивалю танцювали, проводили майстер-класи, дивували тернополян своїми виробами та дружньою атмосферою, гончарі навчали гончарів, ділились досвідом – така собі неформальна освіта серед майстрів вищого ґатунку.
Гончариня Уляна Джигринюк, співорганізаторка фестивалю, щоразу дає собі слово більше ніколи не проводити таке масштабне дійство, але минає рік і фестиваль знову живе і дивує. На грудях Уляни розписна, кольорова підвіска
- Майстриня з Києва Ірина Пастернак спеціально для мене її зробила, – розповідає. – Гончарі люблять наш фестиваль. Минулоріч він проходив онлайн, але ми все одно випалили вогняну скульптуру. Приємно, що є багато гарних відгуків про подію. Дуже зворушливо було, коли волонтерці Оксані Довгань гончар Дмитро Каганюк вручив нагороду «З Україною в серці» від «Спілки учасників бойових дій асоціації комбатантів України». Оксана врятувала Дмитру життя, коли він був на Сході України. Вже 5-ий рік ми чаруємо-гончаруємо. Є постійні учасники і нові люди додаються, як, наприклад, наймолодша гончариня – 18-річна Юля Дутко з с. Ліпини, що на Волині.
Температура в пічці – 1300 градусів
Вперше на фестиваль приїхало і подружжя Любомира та Мар’яни Макар родом з с. Гончарівка на Тернопільщині. Гончарним ремеслом вони займаються у власній майстерні «Черепок», до нього привчають і свою донечку Анастасію. Усе обладнання для кераміки – гончарне коло, електричну піч, верстати Любомир змайстрував власноруч.
Хресний батько фестивалю – гончар з Хмельниччини Микола Величко опікувався мобільною піччю для випалення.
- Ми дійсно скучили один за одним, їхали у Тернопіль з піднесеним настроєм, додались нові дійства – дров’яний випал при високих температурах. Сергій Дутка привіз чудо-пічку з Косова, і всі змогли випалити свої вироби, які привезли з собою.
Мобільну піч для випалу кераміки гончарі зробили на колесах. Це її перший фестиваль. Велика топка дозволяє максимально використовувати енергію дров. Піч випалює кераміку при максимальних температурах до 1300 градусів.
Фестивальні смаколики: ви такого ще не їли!
Вперше була локація «Від печі до столу». Їжу під час майстер-класів готували в електричних пічках, проте, у глиняних горщиках і за старовинними рецептами родини тернопільського ресторатора Ігоря Парія.
- Готували пироги гречані, напхані гречкою з сиром, були палянички з капустою. Я їх смакував у дитинстві, – поділився ресторатор. – Бабуся їх готувала, коли був повний місяць і дідусь те знав – казав, не буде вареників, а будемо тлумати капустку. Робила з тіста мішаного тільки на яйці, додавала водички зовсім трішки, тонесенько розкатувала і кружечки з нього тушила, і присмаковувала сливовим кисленьким соусом. Моя бабуся дуже дідуся любила і для нього таке витворяла. Готували ми на фестивалі і голубці з перловкою, і пироги ліниві – «пальчики» з картоплі, борошна, сиру і яєць. Я відчуваю спорідненість душ, приязність, люб’язність між кулінарами і гончарами. І ті, й ті мають справу з вогнем, і в них розвинута тактильна пам’ять.
Голубці познайомили Ігоря Парія з дитячою письменницю гостею з Києва Ларисою Ніцой.
- Я ще такого не їла, – поділилася та враженнями. – Мене так вразили голубці з перловкою з кислим сливовим варенням, що я пішла познайомитись з паном Ігорем і багато почула неймовірного про тернопільську автентичну кухню. Дуже талановиті люди зібрались на цьому фестивалі, які розповідають про своє особливе, наприклад, популяризують борщівську вишиванку, помітно, що більшість жінок саме у цих сорочках – і так постане Україна.
Лариса Ніцой, до речі, отримала у подарунок намисто від гончара Юрія Моравського.
Відтворює вироби, вік яких сягає тисячоліть
Тернопільська майстриня Ольга Мельничук була щаслива на фестивалі знову зустріти друзів. Жінка керамікою займається 23 роки, багато часу приділяє заняттям з дітьми з особливими потребами. Любить ліпити народну іграшку. Останні роки захоплюється виготовленням прикрас з кераміки. А кременчанин Сергій Томашівський захопився відтворенням виробів, вік яких сягає тисячоліть. Його робота – чайник за зразками майстрів з Індії – має таємничі властивості, оскільки воду у нього наливають через дно. Презентувала свою майстерню авторської кераміки «Гніздо» також тернопільська гончариня Уляна Андрійчук.
На фестивалі була розвага, яку можна спробувати тільки тут – поборюкатись у глиняному басейні. Локацією опікувались волонтери – серед них тернополянин, поет, мандрівник Валерій Шестак
- Насичені атмосферні дні були. Я займався глиняними боями, допомагав Оксані Голді. Сам вивалявся в глині, – розповідає. – На згадку я придбав собі глечика і горня від майстра Сергія Івашківа.
Головну скульптуру ліпили з донбаської глини – витратили 200 кг
Цікаво було спостерігати, як протягом фестивальних днів смужка за смужкою народжується майбутня величезна вогняна скульптура. Цього року нею опікувався гончар з Івано-Франківська Віталій Владковський.
- Виникла думка про посуд княжої пори. І корона – асоціація з королями, і ще бажання росту, стремління до вершин. Ці наконечники – символ піднесення українського від давніх давен і надалі. Мені допомагав Руслан Друк. Ми виліпили три частини. Потім ми їх поправляли на гончарному крузі. Ліпили скульптуру з донбаської глини, витратили близько 200 кг.
Крутяться гончарні кола…
Фестиваль підтримали волонтери, молодь та активні люди старшого віку, думаю, вони заслуговують, щоб їх знало рідне місто, – розказала координаторка проєкту Ірина Голяш. – Ми вдячні Марті та Олесю Джигринюкам, Анастасії Василевській, Анні Пушкар, Миколі Карнородову, Вероніці Миколів, Мар’яні Голяш, Вікторії Семко, Валерію Шестаку, Олегу Бутковському, Анні Мельник, Єві Легкій, Вірі Курилюк, Юлії Шидлівській, Андрію Ухману.
Добрих слів заслуговує і фотографиня Ірина Дворницька – вже роками її світлини передають творчий настрій фестивалю та стають основою для буклетів про фестиваль «Не святі горшки ліплять».
Проєкт «Міжнародний фестиваль гончарів «Не святі горшки ліплять» реалізується за підтримки Українського культурного фонду. Організатори фестивалю: Тернопільський обласний осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України, ГО «Не святі горшки ліплять», ГО «Партнерство», Тернопільська міська рада.
Епоха Середньовіччя панувала на фестивалі. Гончарі раділи життю, разом з гостями смакували магічним середньовічним напоєм “Сльози Ярославни” від Тараса Кульчицького, створювали красу просто неба та надихались тернопільськими краєвидами – мистецтво давніх людей та трипільців у надійних руках. Обов’язково знову через рік закрутяться гончарні кола і м’яка глина набуде нових форм і якостей під руками талановитих людей.
Олена МУДРА.
Фото Ірини ДВОРНИЦЬКОЇ.
