У селі Сухостав Гусятинського району люди вже майже десять років не можуть отримати у власність земельні паї. Документи не видають, оскільки чиновники включили в розпаювання пам’ятку археології.
Аби з’ясувати причини цієї абсурдної ситуації, вирушаємо на Гусятинщину. Мешканка Сухоставу Ганна Жаркова показує поля, які мали б належати її матері та ще одинадцяти односельцям. Зараз тут росте соняшник, а у давнину жили наші предки. Майже півстоліття тому археологи віднайшли на цій території поселення черняхівської культури.
Земельні проблеми сухоставців тягнуться не один рік. Об’єднавшись, люди зібрали десятки різних документів і довідок, але всі їх зусилля були марними. Такі ситуації в області – непоодиноке явище, та досі не має конкретного механізму їх вирішення, тож, зазвичай, люди лишаються наодинці зі своїми проблемами і змушені самі про себе дбати і відстоювати свої права.
Більшість жителів Сухоставу земельні акти на право власності отримали ще десять років тому. Ганна через пай своєї мами до сьогодні оббиває пороги держустанов, адже немає ні акту власності на землю, ні не може її приватизувати.
– З державної служби з питань геодезії прийшов нам лист про те, що на нашу землю було накладено вето, – розповідає Ганна Жаркова. – Чому ж тільки зараз згадали про те, що там пам’ятка археології? Чому цю землю виділили на паї – невідомо. Видно, це комусь було вигідно. Наші паї обробляє аграрне підприємство. Зерно за це ми отримуємо. Але коли я хотіла взяти довідку для вироблення субсидії, то мені дали документ, що пай у цьому господарстві є, але офіційно ніякої плати за користування ним я не отримую.
На даний час селяни шукають відповідь на два традиційні запитання: хто винен і що робити? Без будь-яких документів люди бояться, що втратять свої важко зароблені гектари.
– Я не маю нічого, ніякого паперу, – каже сухоставець Степан Козєвич. – Мені землю дають просто так. А як я її маю взяти… От зараз їду до того господаря, він мені скаже: ти не маєш паперів, ми тобі зерна не даємо. І зі сільради не дали нам жодного сертифіката, нічого…
Досі не відомо, як могли розпаювати землю, на якій було віднайдене поселення черняхівської культури кінця 2 – початку 5 ст. до н.е. Адже те, що поле не підлягає приватизації і охороняється законом, було відомо ще в радянські часи. А от у 2006 році, коли почалося розпаювання, про це дивним чином забули.
– Як ми обробляли буряки на цих полях, дуже часто викопували різне каміння, всякі черепки, – пригадує Ганна Сива. – Навіщо було людям давати цю землю?
Слова пенсіонерки підтверджують і археологи, посилаючись на архівні дані.
– Це поселення черняхівської культури взяли під охорону ще в 1971-му році, – зазначає кандидат історичних наук, директор ДП «Подільська археологія» Богдан Строцень. – І говорити про те, що хтось цього не знав і для когось це новина – повний абсурд. Зробили все абияк, безвідповідально. Не знаю, як оцінювати такі дії чиновників.
Посадовців, які виділяли землю на забороненій території, на посадах вже давно немає, кажуть люди. А керівник земельного райуправління пан Сторожук взагалі емігрував у США. Як вирішити проблему, думає теперішня районна влада. Як один із варіантів хочуть запропонувати людям землю в сусідньому селі Тудорів. Та міняти родючий чорнозем на горбисте пасовище селяни не захотіли.
Зі сторони Держземагенства, Держгеокадастру і місцевої влади є повне сприяння. Затримка – за археологією, – каже заступник голови Гусятинської районної ради Любомир Лівель.
Обурені люди стомилися чекати вирішення своїх проблем. Старенькі помирають, так і не отримавши документів на землю, заради якої так важко працювали. Діти ж не можуть успадкувати паї. Сухоставці погрожують акціями протесту.
– Ми готові до кардинальних дій. Будемо перекривати дорогу, якщо питання не зрушить з мертвої точки, – каже Ганна Жаркова. – Іншого виходу немає.
PS. Коли ми готували матеріал, стало відомо, чиновники і археологи таки зустрілися з людьми та пообіцяли у найближчі два місяці провести розкопки. Після закінчення досліджень землю можна буде передати у приватну власність. То ж селяни обіцяють не перекривати дорогу до кінця літа.
Юля ТОМЧИШИН.
