На жаль, останніми днями сумні звістки про смерть відомих на Тернопільщині людей почастішали. Сьогодні не стало Юрія Дзюбана. Його добре знали не лише на рідній Теребовлянщині, а й в усій області.
Юрій Дзюбан народився 11 березня 1960 року в селі Боричівка Теребовлянського району. Закінчив Хоростківську середню школу, Тернопільський філіал Львівського політехнічного інституту. З 1995 по 1997 був головою правління ВАТ «Теребовлянська взуттєва фабрика». Деякий час працював заступником Теребовлянського міського голови. З 2010 по 2011 – головою Теребовлянської районної держадміністрації. Обирався депутатом Теребовлянської районної ради. Депутат Тернопільської обласної ради 6 скликання (2015—2020). Займався також підприємницькою та громадською діяльністю, меценатством.
«…Страшний вірус здолав його… Спочивайте з миром, Юрію Івановичу. Ви завжди залишатиметися для нас авторитеною, патріотичною, виваженою і порядною людиною, яка постійно відстоювала інтереси своєї громади, району та області, що виливалось у надзвичайну повагу та любов від простих людей та колег…», – написав на своїй сторінці у фейсбуці товариш політика Богдан Яциковський.
«Найважливіше для громад, на місцях – це створення робочих місць, адже це основа для розвитку економіки. В сучасних реаліях дуже важливо дати можливість розвиватися малому бізнесу. Щоб люди не виїздили, залишалися зі своїми сім’ями, працювали на розвиток власної держави. Адже основа наповнення бюджету – це податок на доходи фізичних осіб. Немає робочих місць – немає коштів у бюджеті. Хочеться, щоб наше місто процвітало, люди були забезпечені. Насправді, сьогодні дуже важливо будувати Україну не словами, а власними справами і на своєму місці робити все для того, щоб наша держава змінювалася на краще», – це слова Юрія Дзюбана в одному з інтерв’ю «Нашому ДНЮ».
Його життєва струна обірвалася надто рано, адже міг ще немало доброго зробити для розбудови краю, рідної Теребовлянщини. Але, напевне, і там, в інших світах, потрібні добрі будівничі.
Нехай тепло і світло буде вашій душі, Юрію Івановичу, у Вічності…
