Ми часто ховаємо свій настрій в музиці. Часто ховаємо за безшабашністю свої клопоти й тривоги. І в звичайного тракториста внутрішні відчуття можуть жити в стані музики. Напевне, тому Андрій Мельничук із села Матвіївці, що на Шумщині, ще з юних літ освоїв гру на різних інструментах. Грав у сільському ансамблі на всьому, що було: на гітарі, ударних, клавішних, духових інструментах. І співав. Сміється: а що тут вміти, головне – знати принцип гри. І не перестаратися з напором…
А напору йому не бракує до сих пір: вдався від природи міцним та дужим і сільське присадибне господарство тренувало силу. «Які там тренажери, – жартує Андрій Павлович, – до сих пір, вже шостий десяток розмінявши, тренуюся то косою, то лопатою, то тачкою з гноєм…».
Коли на Всеукраїнській спартакіаді серед потерпілих на виробництві «Сила духу» в Одесі побачив свого суперника в першості з армспорту – зрозумів, що він тренований по-справжньому, атлет. Але бажання виграти додало сил. Тоді й здобув для команди з Тернопільщини першість.
«А відтоді зі спортсменом із Запоріжжя подружився, досі зідзвонюємось з Романом, спілкуємося як давні друзі. Взагалі, ці змагання не просто здружують. Вони додають впевненості людям, які потерпіли від нещасного випадку й зневірилися, – каже Андрій Мельничук. – Принаймні, після своїх перемог і в області, і на всеукраїнських змаганнях серед людей з інвалідністю у мене наче виросли крила. Шість років їздив з командою від Тернопільщини на спартакіаду, яку організовував Фонд соціального страхування. І хоча на останніх змаганнях трохи розслабився, вирішив, що перемоги даються просто, без зусиль, проте всі ті спогади, враження, численні друзі – це велике надбання, справжній життєвий капітал».
Двадцять років тому, працюючи в ПАП «Перемога» трактористом, Андрій Мельничук проводив невеличкий ремонт агрегату. Вдарив по ресорі молотком – і… стальний осколок пробив око. Осколок витягли, але зір врятувати не вдалося. Відтоді світ чоловік почав бачити одним оком, але не однобоко.
Після травми рідні, друзі, колеги допомагали, хто чим міг. Спочатку свою біду навіть почав топити в оковитій, але потрохи виходив з того стану. Може, й музика, яка жила в душі, допомогла.
Коли згадував про своє колишнє захоплення, аж знітився: «Ви не розповідайте про те минуле моє хобі з грою в ансамблі. Люди вже, певно, забули та і я вже забув, коли грав. Якось за життєвими клопотами все те відійшло на другий план… Добре, що в сина Павла обізвались ті струни – знається на музичному мистецтві краще за мене, вчився в Кременці на вчителя музики. Горджуся своїми дітьми. Донька Олеся теж здобула освіту, має економічний фах. Уже п’ятеро внуків подарували діти – то найбільша моя втіха і набуток».
Окрім армспорту, в якому довгий час Андрію Мельничуку на спартакіаді «Сила духу» не було рівних, він пробував себе у настільному тенісі, яким колись в армії захоплювався. Загалом, на таких змаганнях спортсмени-аматори пробували свої сили в шахах і шашках, настільному тенісі, армспорті, гирьовому спорті, бомбескеті та дартсі.
- Сама система соціального страхування, запроваджена в Україні, сприяє попередженню нещасних випадків і знижує ризики їх наслідків, – розповів про чималий досвід роботи з потерпілими на виробництві начальник управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області Федір Бортняк. – Насамперед, якщо травмі не вдалося запобігти, в першу чергу забезпечується максимальна і ефективна реабілітація для того, аби повернути якнайшвидше потерпілого до суспільної діяльності. Над цими питаннями працюють структури виконавчої дирекції Фонду в області, докладаючи зусиль для того, аби людина не стала інвалідом на все життя, оздоровилась, змогла хоча частково відновити свою працездатність.
Для потерпілого, як і для роботи Фонду, надзвичайно важлива наявність у справі особи з інвалідністю, яка серйозно травмувалася на виробництві, належної індивідуальної програми реабілітації. Це не лише фінансування Фондом відновного, санаторно-курортного лікування. Це й відповідні виплати на протезування, інвалідні візки, реконструктивну хірургію, медикаменти та чимало інших послуг.
Важливим кроком у поверненні травмованої людини в суспільство стало проведення спартакіади «Сила духу», яка започаткована Фондом соціального страхування України й відбувалася сім років поспіль. У 2020-у році свято спорту для цієї категорії людей не відбулося – через пандемію.
Спортивне дійство здружило, змагання допомогли людям з інвалідністю повірити у власні сили. До речі, на кількох Всеукраїнських спартакіадах спортсмени-аматори з Тернопільщини виборювали призові загальнокомандні місця і чимало нагород здобули в особистих першостях. Це, як сказав Андрій Мельничук, окрилювало їх, допомагало розкритися, окріпнути після життєвих бур, побачити перспективи та власну реалізацію. Маємо надію, що підступна коронавірусна загроза мине і ми знову разом із потерпілими на виробництві, їх сім’ями зможемо відновити цю чудову традицію спартакіади.
…Турбота про тих, кому складніше житии, – це не лише йдеться про соціальні гарантії, які Фонд соціального страхування України в Тернопільській області багато років надає потерпілим на виробництві. Це – і про людяність, яка зустрічається на шляху, і допомога, яка витягує з важких ситуацій. Це й про те, як важливо не втратити віру в людей і попри всі негаразди знаходити в собі бажання йти вперед. І віднаходити музику душі…
Зоряна ЗАМКОВА.
