Патріотичний вірш «Тече вода струмочком поміж гори», написаний 15-річною жителькою міста Збараж, що на Тернопільщині, Анастасією Попельовською, визнали найкращим на ІІ Всеукраїнському фестивалі педагогічної майстерності «Гуманізація освітнього простору: з Україною в серці».
Поезія юної збаражчанки – абсолютний переможець у номінації «Ти у серці моїм, Україно». Про це повідомляє Наталка Парова у районному часописі «Народне слово».
Настя також чудово співає, її голос звучить майже на кожному святі чи концерті, які відбуваються у Збаражі. Дівчина закінчила музичну школу з відзнакою, і на заходах, організованих районним БДЮТ, і у церковному хорі «Неопалима купина», скрізь Анастасія Попельовська є солісткою. Вона отримала численні перемоги у районних та обласних музично-співочих конкурсах.
Те, що Настя не лише музично обдарована, а й має неабиякий хист до віршування, стало очевидним після її перемоги на конкурсі патріотичної поезії, який відбувся на початку травня у Херсоні.
За словами дівчини, перша проба поетичного пера відбулася, коли вона ще навчалася у третьому класі, з написання віршика про осінь та двох віршованих загадок. Впродовж наступних п’яти років поетична муза в позаурочний час не турбувала школярку, вочевидь, давши їй можливість зосередитися на навчанні та на розкритті музичного таланту . За ці роки вона написала лише кілька віршованих творів, і то в рамках шкільної програми, зокрема у восьмому класі дівчина написала віршовану казку про безпеку на дорозі. І лише з минулого року, перейшовши у дев’ятий клас, Настя Попельовська помітила, що почала писати вірші все частіше.
За словами дівчини, натхнення до віршування вона черпає із музики – насамперед класичної. Надзвичайно подобається співочій поетесі творчість сучасного італійського композитора Людовіка Ейнауді. Його пісні до кінофільмів та музичні композиції вона може слухати годинами.
Настя зізнається, що процес віршування проходить по-різному. Вірш «Тече вода струмочком поміж гори» вона написала за декілька хвилин після перегляду відеоролика про Майдан ще у грудні минулого року, а вже у квітні відправила його на конкурс за порадою своєї вчительки Ірини Григоринської. За словами школярки, написати цей вірш її спонукала несправедливість та байдужість влади до тих людей, які загинули на Майдані, і донині продовжують вмирати на Сході, захищаючи свою святу землю на війні з російськими окупантами. та до їхніх рідних. Війна триває вже третій рік, попри це, її чомусь затято називають АТО. Через поезію дівчина хоче достукатися до зачерствілих людських сердець, щоб вони хоча б трішечки змінилися.
Головними темами написання віршів для Анастасії Попельовської є патріотична тематика, надихає на поезію і водночас стає об’єктом віршування природа. Є у доробку поетеси-самоучки й віршовані рядки про батьків, римованим словом розмірковує дівчина про суспільно-політичні проблеми, у філософських роздумах намагається осмислити людське життя-буття.
А от про кохання, про яке марять підлітки у її віці, Настя запевняє, що ще не пише. Свої поезії збаражанка публікує у спеціальних групах у соціальних мережах, зокрема у «Нічному трамваї». Планує дівчина й видати збірку своїх творів.
Крім віршів, пробує Настя себе і в прозі, але, за словами дівчини, ще рано говорити про її письменницькі починання, адже вона лише на початку шляху.
На переконання батьків Насті, те, що їхня дитина відкрила у собі поетичний дар, – не випадковість, а закономірність, оскільки гени – річ уперта. Як розповіла мати юної поетеси пані Наталя, поетичний хист Настя успадкувала від свого прадідуся місцевого вчителя Луки Галещука, який, окрім вчителювання, писав вірші, більшість з яких про Україну. З приходом в Галичину більшовиків чоловік не припиняв писати вірші на патріотичну тематику, та, на жаль, підступна хвороба стала причиною смерті чоловіка у досить молодому віці. Його рідні, побоюючись, щоб їх не спіткала доля сотень тисяч українців, яких радянська влада вивезла до Сибіру «за антирадянщину», змушена була спалити численні рукописи свого відомого предка. До нащадків дійшла лише невеличка частина творчого доробку Луки Галещука, декотрі поезії були навіть надруковані вже за незалежної України в альманасі «Літературна Збаражчина».
