Проаналізуємо втрати, щоб зробити висновки про хід бойових дій, основні фактори, що спричиняють втрати, застерегти та попередити бійців, показати прояви загроз.
У 2018 році на фронті війни з російськими окупантами на Донбасі загинуло у бою та під час виконання бойових завдань 133 українських воїна (про обставини загибелі ще одного бійця зараз триває експертиза, можливо, він буде визнаний 134-м загиблим у бою).
Обставини загибелі кожного офіційно росзлідувані, хоча в деяких окремих випадках можна зіштовхнутися з різним трактуванням подій навіть у офіційних джерелах. Отже, загинуло 133 воїна.
Основні чинники втрат:
1. Снайперський вогонь та вогонь кулеметів – 47 загиблих;
2. Уламкові поранення від вогню мінометів, СПГ-9, РПГ-7, ВОГів, гармат БМП, артиллерії – 43 загибли;
3. Підриви на мінах – 27 загиблих;
4. Ближній бій з використанням стрілецької зброї та ручних гранат – 11 загиблих;
5. Ураження керованою ракетою – 3 загиблих;
6. Померлі у військових шпиталях від поранень, отриманих у на фронті минулі роки – 2 загиблих.
Отже, в умовах Мінськіх обмежень, основним фактором ураження виявляється прицільний вогонь з снайперських гвинтівок та кулеметів.
Більшість втрат від такого вогню – на ділянках де дистанція між позиціями незначна, або місцевість дозволячє наблизитись до наших позицій та не контролюється дозорами.
Приблизно у половині випадків противник вів вогонь у темний час з використанням приладів нічного бачення. Як мінімум у 5 випадках противник починав обстріл опорних пунктів спеціально щоб спровокувати пересування бійців на позиції, а снайпер, який, скоріше за все, підбирався близько до наших позицій, міг зробити постріл під прикриттям вогню та залишитись при цьому непоміченим і відійти.
Снайпери противника як правило не працюють на одному місці, одразу змінюють позиції, втрати на одній і тій же позиції не повторюються – за виключенням випадків як у Водяному, де траншеї на дистанції 70-100 метрів і перестрілки йдуть з усіх видів стрілецької зброї.
Більшість ділянок фронту, де працюють снайпери противника – це близькі дистанції, саме в цих місцях потрібне зосередження сил для контрснайперської боротьби та засоби для постійного спостережння за можливими діями противника.
Основні ураження спричинені уламками піхотного озброєння – РПГ-7, міномети, СПГ. Жодного випадку поранень від вогню з танків, кілька випадків загибелі від артилерії. Український опір, Мінські домовленості, політична обстановка у світі та місія ОБСЄ в цілому сприяли значному зниженню ескалації бойових дій з використанням важкої зброї в порівнняні з минулими роками.
Однак очевидно, що кількість втрат від уламків можна скоротити, якщо озброювати бійців жилетами з більшою площею та білшою щільністю протиуламкового захисту та приділяти увагу дисципліні використання жилетів під час бойових зіткнень на передовій.
Найважчий розділ – підриви на мінах. На жаль, значна частина підривів, судячи з обставин, відбулася на наших власних мінах. Причина – використання мін не достатньо підготовленим особовим складом, що призводить до хаотичного мінування навколишньої місцевості. При цьому карти мінних постановок у переважній більшості не складаються. Якщо міна не позначена на карті – вона вже не наша, а ворожа. За багато ротацій різні підрозділи ставлять різні міни не маючи досі єдиного плану інженерного забезпечення. І більшість втрат під час війни на мінах – це втрати від власних мін. Хоча у порівнняі з минулими роками ці втрати зменшились.
Складно визначити поняття “ближній бій” – це втрати під час контактного бойового зіткнення. Загибель від застосування засобів ближнього бою – автомат, ручна граната. Таке буває під час виходів наших розвідувальних та штурмових груп та підрозділів противника. Випадки бувають різні – штурмова група успішно атакувала та вціліла у контактному бою, але згодом понесла втрати від обстрілу з мінометів та ВОГів. Однак за рік під час такого роду боїв нарахував 11 випадків загибелі бійців.
На жаль, основою проблемою при веденні розвідки залишається невелика чисельність розвідувальних груп, нижче штатної, відсутність резервів для підтримки у випадку вогньового контакту біля позицій противника, недостатність засобів розвідки, евакуації, ефективної вогньової підтримки.
Ініціативні дії та активна оборона, розвідувальні виходи впроваджують далеко не усі військові частини. Активність на певних ділянках фронту цілком залежить від ініціативи та компетентності конкретних командирів бригад та батальйонів.
Нарахував 8 випадків загибелі наших бійців, які пов’язані з участю у розвідувальних виходах, та 9 наших бійців загинули під час боїв з штурмовими групами, які атакували опорні пункти.
Тільки в одному випадку – 23 серпня – противнику вдалося зайняти наші позиції на нетривалий час, але швидко положення було відновлено. Штурмова група 4-й бригади 2-го армійського корпусу ЗС РФ атакувала спостережний пункт 24-го батальону “Айдар” 53-ї бригади ЗСУ. Три бійці на СП загинули у бою, один загинув із складу резервної групи, що йшла на допомогу, один захоплений у полон. В усіх інших випадках атаки противника були успішно відбиті.
В цілому українські війська діють на фронті набагато активніше противника, тримають у своїх руках ініціативу, нав’язують противнику умови бою.
Противник дуже обмежено використовує керовану зброю, ефективність використання достатньо низька. Найцинічніший випадок відбувся під Золотим. Сержант 14-ї механізованої бригади Андрій Єлістратов на дорозі поблизу лінії фронту зупинився на свой “копійці”, щоб допомогти незнайомим йому місцевим мешканцям, машина яких зупинилась та вийшла з ладу. В цей час машина Єлістратова була вражена ПТКРом, Андрій загинув.
Кількість померлих від хвороб та нещасних випадків приблизно дорівнює кількості бойових втрат. Але я у бойові втрати включив тільки двох померлих, оскільки причиною їхньої загибелі є безпосередньо наслідки бойових поранень за минулі роки.
З числа загиблих 122 військовослужбовці ЗСУ, 5 – Нацгвардії, 4 – добровольчих загонів, 2 – СБУ.
За статистикою місяців втрати розкладаються так: січень – 12; лютий – 9; березень – 10; квітень – 8; травень – 17; червень – 16; липень – 7; серпень – 18; вересень – 8; жовтень – 12; листопад – 9; грудень – 7.
Системних закономірностей немає, на втрати впливає цілий комплекс факторів:
1. Ротація та якості віськових частин та командирів, їхне бажання просуватись вперед або поліпшити свої позиції, нанести втрати ворогу;
2. Політичні домовленості на вищому рівні та генеральскі перевірки з обох боків;
3. Тактична обстановка в місцях контактних бойових зіткнень, загострення обстановки на певних ділянках фронту, де позиції наближаються під час затишшя;
4. Ініціатива бійців та командирів на місцях;
5. Випадок, вдача, везіння або невдача та невезіння.
Найменші втрати – взимку. За три місяці зими у 2018-му загинуло 28 бійців.
Не зважаючи на відкриту місцевість, зручну для снайперів, виключні можливості для спостереження, обмеженість засобів маскування, теплові сліди, зручні для тепловізорів, втрати від снайперів найменші взимку – найменші. Січень – 3; лютий – 2; грудень – 5. Важкі зимові умови не сприяють роботі снайперів противника, потребують якісного обладнання та підготовки, вольвоих якостей, оскільки вразливість для снайперів також стає вищою.
Треба відмітити, що в грудні на мінах не загинув жодний боєць. Проте в січні – 5, в лютому – 2. Таке зростання пов’язано з ротацією – частини змінюють на Новий рік і нові люди не отримують даних з мінної обстановки у своїх районах, тому йдуть підриви.
Найбільші втрати – влітку, як завжди найбільше людей гине у серпні. Оскільки на фронті йде піхотна війна, найбільша активність противника саме тоді, коли найзручніші умови для дій малих груп. Тільки один наш воїн загинув у серпні під час обстрілу на своїх позиціях – проте 5 загинуло у ближньому бою, 7 від вогня снайперів.
На жаль, протягом року противнику вдалося захопити тіла як мінімум 5 наших бійців, що загинули під час розвідувальних виходів та тіла 3 наших бійців, які загинули від нападу штурмової групи противника, але усі тіла були повернуті через обмін на вбитих найманців РФ.
Під час штурмових дій противнику вдалося захопити в полон 1 укранського бійця, він включений у список на обмін. Ще як мінімум два бійця потрапили в полон при не встановлених обставинах.
Українські воїни у 2018-му році втримали усі зайняті позиції та на деяких ділянках дещо просунулися, та зайняли більшу частину сірої зони, впритул наблизившись на значній кількості ділянок фронту до позицій противника.
Бойові втрати російських окупаційних військ більші за українські, але за рахунок набагато меншої чисельності у противника менші не бойові втрати. В цілому у піхотній війні на Донбасі наші війська мають перевагу, яка може бути значно більшою, якщо робити висновки з ходу бойових дій та ставити ціль нанесення максимальних втрат ворогу тими засобами, які дозволяють Мінські угоди.
Передусім кардинальних змін та посилення потребують снайперські та контрснайперські дії, комплектування, забезпеченість та підготовка снайперських підрозділів.
В кожному районі оборони треба створити карту мінних постановок та системно позначити силами саперів усі мінні постановки, які знаходяться у зонах відповідальності, аби передавати їх від частини до частини на кожну ротацію.
Гостра необхідність в цілому підвищення боєздатності піхотних підрозділів, які несуть на собі основний тягар війни. Потрібні зміни в програмах озброєння ЗСУ – пріорітет мають отримати ті види озброєння, які відповідають вимогам піхотної війни.
Ціна зупинки агресорів та захисту нашої землі дуже висока. Основним завданням реформи армії має бути зміцення та забезпечення бойових дій на Донбасі, зменшення втрат, аналіз та висновки, та збільшення втрат російських окупантів.
Небойові втрати усіх видів за 11 місяців 2018-го року в ході Операції об’єднаних сил становили за офіційними даними МО 100 осіб.
Вічна пам’ять загиблим захисникам України.
Автор:
