Рецепти успіху відомої тернополянки
– Звичайно. Збираю та відправляю до школи молодшого сина. Інші члени сім‘ї на той час вже зібрались і вийшли: чоловік на роботу, старший син в університет, мене не турбують, шкодують. Правда, я вивчаю практики раннього підйому, які останнім часом застосовує все більше людей. Наразі лягаю пізно, тому важко встати рано. Перелаштовуюсь, але поступово. Маленькими щоденними кроками.
– Я звичайна жінка, але, напевно, з незвичайною наполегливістю. Якщо мені щось подобається, надихає, я вперто йду до своєї мети. Це якось відбувається у мене само собою. Фокусуюсь – і крок за кроком, крок за кроком… А дорогою, якщо чогось не знаю, не вмію, добираю знання, раджусь, але не зупиняюсь. Дуже часто, як кажуть, «ніч темніша перед світанком». Багато людей зупиняються за крок до успіху, а потрібно зробити ще один крок.
– Вишивати я не любила, тому що в дитинстві мала поганий зір і щоб його виправити, мене змушували вишивати. Але, коли я вийшла заміж в Борщівський район і вперше побачила борщівську сорочку вживу, на нареченій і дружках, які за традицією запрошували у цьому вбранні людей у селі на весілля, я просто «захворіла» від тієї краси. Намагалась знайти, хто може таке створити, розпитувала, але отримала відповідь, що це вишито верхоплутом, і що вже ніхто не пам’ятає, як так вишивати. А прийшла пора, і якось все сталося само собою. Помітила у «Фейсбуці», що є майстрині, які відроджують давні українські техніки вишивки, дуже хотіла потрапити на майстер-клас до Києва, але на той час важко хворіла моя мама, і мені це не вдалося. І от одного дня мені прийшло запрошення на подібний майстер-клас у Тернополі від майстрині Вікторії Кривоніс, я з радістю його прийняла. Там однією з учениць була Майя Юркевич. Далі був черговий фестиваль у Борщові. У мене виникла ідея нам трьом об’єднатись і відроджувати борщівську вишивку, дівчата мене підтримали. Це моє джерело енергії і натхнення.
– Так, вишиваю, але за можливості, для задоволення. Більшість сорочок в нашій родині вишила чоловікова мама, є подаровані.
– У наше життя прийшов Інтернет, у відкритому доступі з’явилось дуже багато відкритої інформації, товарів, послуг. Вибирають ті товари, послуги, яким довіряють, за якими стоїть конкретна людина. А ще сьогодні кожен має свободу, якої за історію людства не було ніколи. Свободу вибирати свою справу, самовиражатись, як професіонал і особистість, доносити до суспільства свої меседжі. І таку можливість дає побудова особистого бренду, зокрема в соціальних мережах.
– Теми тренінгів різні, але є, звичайно, універсальні поради і для мене їх сьогодні кілька. Насамперед – розуміння себе і своїх потреб. Чого я насправді хочу? Яка моя ціль? Друге – улюблена справа, яка надихає. Самореалізація. Полюби те, що робиш, або роби те, що любиш. Третє – проживати насичене, наповнене життя щодня, на шляху до своєї мети. І ще – якою б не була криза в житті, раджу займатись собою, своєю діяльністю, тоді все решта стане на свої місця.
– Захоплююсь сьогодні тренерством, люблю проводити навчання для студентів. Подорожую по Тернопільщині, відкриваю для себе багато цікавих місць. Раз, двічі на рік намагаюсь викроїти час і потрапити на море. Але найбільше люблю відпочивати в тихих, віддалених від великих міст місцях у нас в Україні. Люблю наше тернопільське озеро, озера на Хмельниччині, звідки я родом, ліс. Полюбила Борщівщину, Дністровський каньйон.
– Старший син – студент третього курсу в медичному університеті, вже дорослий і самостійний. Молодший – у 5 класі. Активна і життєрадісна дитина. Захоплюється іноземними мовами, ходить в театральну студію. Намагаємося з чоловіком планувати поїздки з міста по роботі по черзі, щоб хтось обов’язково був ввечері з дітьми. Вихідні зараз рідко вдається провести всім разом, але намагаємось у неділю, на свята проводити час сім’єю, відвідувати батьків.
– Для мене на першому місці я, тому що, на мою думку, тільки тоді, коли здорова, щаслива, реалізована жінка, тоді й навколо все на своєму місці. Тоді щаслива сім’я і успішна улюблена справа.
– Люблю розвиваючі книжки, психологію, багато читаю бізнес-літератури. Остання книжка – «45 татуювань особистості» Максима Батирєва. Фільми різні, дуже люблю фільм «Мирний воїн» про внутрішній потенціал, який закладений в кожну людину, що потрібно повірити в себе – і тоді все стає можливим.
– Нарікати на будь-кого, будь-що точно не допоможе. Змінити можна тільки себе. Потрібно починати з себе, і ми бачимо сьогодні багато людей з активною життєвою позицією, які небайдужі, хочуть змінити своє життя, життя своїх родин, міста, країни на краще, які об’єднуються заради цього і діють. Нарікати на погоду можна все життя, то холодно, то жарко. А можна вдягнутися по погоді та провести свій день з користю для себе, своєї родини, міста, країни, світу. У кожного свій масштаб.
