У квартирі затишно, тепло. Так не хочеться вставати з ліжка. За вікном – зима, видно, як повільно парами кружляють великі, пухнасті сніжинки. Андрієві вони раптом нагадали його весільний вальс з Антоніною. Та коли це було?.. Чоловік поринув у спогади, однак через мить став відганяти себе будь-які думки, пов’язані з цією жінкою. Змарновано чотири роки. Весь цей час Андрій вірив, що його кохають. Як помилявся… Чекав, коли Тоня закінчить аспірантуру, влаштується на роботу, радів кар’єрному росту дружини, відкладаючи народження дітей на “пізніше”. І чого дочекався?
Тиждень тому чоловік отримав рішення суду про розлучення. Три дні ходив сам не свій. Ні, він не шкодує, що так сталося. Антоніна має право бути щасливою. Він її розуміє. Але для чого їй було стільки мучитись і мучити його? Завтра 31 грудня. Кожного року у цей день в їхній квартирі було людно: друзі, рідні звечора відзначали день народження Андрія, а потім відкорковували шампанське, гучно зустрічали Новий рік. Цього разу все буде не так. Він навіть не відповідатиме на телефонні дзвінки. Спав довго, перевертаючись з одного боку на інший. Телефон вимкнув ще вночі. Прийняв душ, випив кави і став навмання цокати пультом телевізора. Так просидів аж до сутінків. Виглянув у вікно. Світло від ліхтаря потрапляло у шибку, за якою все так же кружляли сніжинки. На душі було нестерпно боляче. Не знав, що робити. Одягнув куртку, взяв в руки шапку і вибіг у двір. Вдихнув свіжого повітря, оглянувся навкруги і впевнено пішов на зустріч ночі. Йшов, не помічаючи щасливих облич. Довго блукав вечірніми вулицями міста. Коли на шляху рідше стали зустрічатися перехожі, зрозумів, що до Нового року залишилось зовсім мало. Вже хотів повертати додому, як раптом побачив одиноку постать, що “тупцювала” на місці. Наважився підійти. Яким було його здивування, коли побачив свою однокурсницю Наталку. Обоє не повірили своїм очам, проте зраділи зустрічі. Як виявилось, дівчина добиралась з Чернівців додому. Автобус дорогою поламався. Коли приїхала у райцентр, на автостанції було пусто: ні маршруток, ні таксі. До того ж, ще й сумочку з гаманцем і мобільним запропастила. От і стоїть, надіючись на диво, на роздоріжжі. – Ніг уже не відчуваю, – зізнається Наталка.
Пішли, трішки десь зігріємось, а там шукатимемо вихід, – запропонував Андрій.
Дівчина погодилась. Андрій забіг в магазин, взяв шампанське, запитав, котра година. Лише сім хвилин залишилось до Нового року. Ледве встигли добігти до ялинки, що красувалась на площі. Одночасно з феєрверками Андрій відкоркував шампанське. – З Новим роком! – привітав Наталку. – З Новим роком! І… днем народження! – відповіла дівчина і загадково посміхнулася.
Андрій не став розпитувати, звідки вона знає про його день народження, та й було уже ніколи, бо звідусіль до них, чи то до ялинки наближались люди. Навколо лунали новорічні привітання, лилось шампанське, раз у раз спалахували святкові вогні. Андрій запропонував Наталці прогулятись. Якось не помітив, коли прохолодна рука дівчини опинилась у його долоні. Отак, взявшись за руки, вони довго бродили містом. До самого ранку. Кожен по – своєму, обережно, згадував студентські роки і чомусь боявся торкнутися сьогоднішнього. Коли наблизились до автостанції і побачили автобус, яким мала їхати Наталка, обоє зрозуміли, що не хочуть розлучатись.
- Ми ще зустрінемось? – запитав Андрій.
- Так, – відповіла Наталка. – І якщо ти не проти, то сьогодні. Побачусь з батьками і повернусь…
- Я чекатиму, – сказав Андрій і відчув, як у грудях забилось серце. Вперше за довгий час…
Додому не йшов, а біг. Не вірив, що так сталося. Невже це правда, що у новорічну ніч відбуваються дива? Став наводити у квартирі порядок. Знайшов свій мобільний, глянув на нього і викинув у смітник.
Завтра куплю собі новий… і Наталці теж куплю. Щоб усе почати заново, – подумав.
Але це буде завтра, а сьогодні… Чоловік з нетерпінням чекав автобуса, яким мала приїхати дівчина. Ось він. На душі було неспокійно. Та раптом відчинилися двері і появилася вона, вся в білому, наче сніжинка. Підійшла до Андрія і тихо промовила: - Ну здрастуй! З Новим роком!.. Минув рівно рік, як Наталка та Андрій разом. Коли у них збираються гості, жінка часто розповідає про ту новорічну пригоду й обов’язково при нагоді скаже: «Загубила сумочку – знайшла щастя».
Марія МАЙДАНЮК.
