Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №2464), платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – ЄВ) є роботодавці – юридичні особи та фізичні особи підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань).
Враховуючи положення частини першої ст. 7 Закону №2464 роботодавці, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою – підприємцем), сплачують ЄВ за найманих працівників із сум нарахованої кожній застрахованій особі зарплати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються, відповідно до Закону «Про оплату праці», та сум винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Частиною першою ст. 10 Закону №2464 визначено: громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами країни, мають право на добровільну сплату ЄВ на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Отже дохід, отриманий фізичною особою за межами України, не є базою нарахування ЄВ. При цьому громадяни України, які працюють за її межами, мають право на добровільну сплату ЄВ, при укладенні договору про добровільну участь на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
