Для кожного поета його вірші – живий дар собі та людям. Слова, вимолені та вимовлені тоді, коли серце наповнене любов’ю чи болем, радістю чи смутком, тим, з чого зіткані особливі моменти життя. Тому, коли читаєте вірша – заходите в творчу майстерню життєвих вражень автора, емоцій, фантазій, переконань. І коли потрапляє на очі щось необхідне душі – майстер слова недаремно вдихнув у свої строфи життя. Ці потрібні слова у потрібному місці.
Донедавна я чомусь песимістично гадала, що поезія нашим людям стала менш цікавою. Нащо ці мудрі міркування про поетове небо, коли людям вже набридло жити у віртуальній реальності, коли актуальним стало мистецтво виживання? Та український письменник завше був не тільки творцем духовних цінностей, він був ще й носієм української державності. Багато віків ця держава містилася в слові. Міститься дотепер.
І це наглядно доводить сьогодення. Коли мені запропонували взяти участь у поетичному відеомарафоні до 30-річчя незалежності України «Шлях серця» – з радістю погодилась. Тим більше, що мета проєкту надшляхетна – популяризувати творчість літераторів Тернопілля та через поетичне слово вшанувати ювілейну дату нашої держави. Але, чесно кажучи, думала, що це буде декламація поезії для невеликого кола. Таке камерне читання поезії для тих, хто має в серці особливий клапан, котрий відкриває нам духовні горизонти і досконалість слова. Коли люди намагаються всією своєю суттю не котитись донизу, а простувати угору.
Отож, у Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці стартував проєкт «Шлях серця», організований спільно з Тернопільською обласною організацією Національної спілки письменників України. Кожен новий день був присвячений одному із 30 авторів і тривав упродовж 30 днів липня. Відеомарафон відкрили Олександр Смик, очільник ТОО НСПУ, Василь Вітенко, директор Тернопільської ОУНБ та Віра Горошок, завідувачка відділу міського абонементу книгозбірні. І покотилася поетична лавина марафону, який вийшов не лише за межі області, а й країни.
Двоє людей мають по яблуку. Коли вони ними обмінюються – результат буде незмінний. Двоє людей мають по ідеї. Коли вони обмінюються – кожен збагатиться вдвічі. Те ж, на мою думку, відбувається і з творчістю. І з такими от проєктами, які несуть у собі творення, збагачення не лише враженнями, а й власними відкриттями. Бо особисто чула від багатьох читачів, які не особливо часто цікавились поезією, що не могли й подумати, які цікаві, глибокі вірші пишуть їх сучасники, ті люди, яких вони знають. І як ті слова лягають на душу…
Коли ініціатори проєкту запросили усіх охочих долучитися до участі в марафоні та продекламувати свою улюблену поезію авторів нашого краю, зголосилося стільки охочих, що працівники бібліотеки часто працювали, як кажуть, і в надурочний час. Бралися до озвучення з натхненням та душею. Люди, завітавши до бібліотеки, або в інший спосіб, могли власноруч відзняти відеосюжет і розмістити його на книжковій платформі «Прочитай. Книгозбірня» під хештеґом #Шлях_серця у фейсбуці. Знайти й послухати вірші тернопільських поетів можна на сайті та YouTube-каналі бібліотеки.
Виявилося, що наші краяни спраглі слова, слова поетичного, чистого, громадянського. Мабуть, кожен із 450 учасників-декламаторів прагнув зробити свій невеличкий внесок у творчий проєкт, присвячений 30-річчю Незалежності нашої держави.
Як і організатори, я була вражена великою кількістю бажаючих декламувати поезію. Коли Віра Горошок почала перелічувати їх, виявилося, що список декламаторів довжелезний: народні обранці (депутати обласної та міської рад), науковці Тернопільських вищих навчальних закладів та студенти, освітяни та учні шкіл, ВУТ «Просвіта» ім. Шевченка, актори Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка, театральної студії «Мельпомена», літератори, артисти розмовного жанру, духівники, медичні працівники, очільники громадських організацій, журналісти радіо, телебачення та періодичних видань, представники соціального середовища молоді з інвалідністю, Тернопільського благодійного фонду «Карітас», територіального центру соціального обслуговування населення, відомі особистості нашого краю, гості міста, ну і звісно працівники та читачі бібліотеки. Вік читців також був найрізноманітніший – від 5 до 90 років.
До поетичної ініціативи також долучилися жителі міста Суми, Вінницької області, Кракова, Едмонтона (Канада). На тернопільській землі народжувались видатні митці, які не давали світові забути, що є така високодуховна українська спільнота. Поезія тих, хто відійшов за небокрай – Бориса Демківа, Володимира Вихруща, Михайла Левицького, Левка Крупи, Богдана Бастюка, Євгена Безкоровайного, Петра Сороки та лауреата Шевченківської премії правозахисника, громадського діяча Степана Сапеляка – також потужно звучала в проєкті «Шлях серця».
Перший день відеомарафону присвятили поетичній творчості очільника Тернопільської обласної організації Національної спілки письменників України Олександра Смика, який, як і згодом кожен автор, коротко представив себе і творчість, прочитав кілька власних віршів. «Я хочу жити в Україні» – це не просто рядок з його поезії, це лінія його життя. Цей глибинний посил рефреном відгукувався щодня в стінах книгозбірні. Та чи не найбільше в межах проєкту прозвучало з творчого доробку Ганни Костів-Гуски: 120 читців декламували її вірші.
До речі, у Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці до 30-річчя Української держави триває ще один проєкт: «30 знакових книжок, обраних читачами за роки незалежної України». Його започаткували ще торік, а завершать цього року наприкінці серпня.
Натхненно творити красу, красу поетичного слова і насолоджуватися нею – справа серйозна. Вона заряджає енергією творення в новому дні. Поезія позначає вічні почуття. Людині треба їх назвати. Хай вона увійде до свідомости, хоча б як назва. А потім вже ситуації життя наповнять ці позначені високим словом місця. Тоді й створиться певна культурна карта, яка є семантичною картою життя. Так починається народження, усвідомлення себе і своєї землі, рідного, того, що ні на якій вазі не зважиш…
Людина – хоче цього чи ні – блукає по цій глибинній карті. І не загубитися в цих пошуках їй допомагають митці, творці слова. Саме слово є основою культури, її простором, її наповненістю. Без слова не обходиться жодне з мистецтв – чи то малярство, чи скульптура, чи музика, чи театр, чи кіно. Ми – поетичний та артистичний народ, це не заслуга, а даність. Тому не ховаймо своєї любові до України, несімо її, високу та знакову.
Якщо вдається доторкнутися до життя іншої людини бодай однією фразою, одним образом чи віршем, проникнути до її серця – це і є спробою суспільного резонансу. Гадаю, творцям і натхненникам проєкту «Шлях серця» це вдалося. Письменники сіють слово. Бібліотекарі пропагують. Аби цей тандем був ще згуртованішим.
Зоряна ЗАМКОВА.
