Дух Різдва витає в повітрі… І для дітлахів неважливо, де вони живуть, у що одягнені, якої марки ровер чи якої фірми черевики… Головне, щоб їх любили, зігрівали в м’яких обіймах рідні руки, читали на ніч казку…
І та дитина нікуди не дівається з роками й набутками, вона й далі живе, але – під грудами невирішених проблем і справ дорослого життя. І вона радіє приходу зими та свят. Бо ми часто черствієм, обростаємо мохом сірості, байдужості, образ і незадоволеності. Та наші ангели виводять нас із того мороку й не втомлюються засвічувати зорі в наших душах, коли небо холодне й захмарене…
…Приснилось. Наче все наснилось. Та ні, це таки було… Вечори перед Святвечором пахли пряженим молоком і печеною картоплею. Кіт грівся біля теплої грубки. Пси в селі завивали на місячну повню. В дерев’яній діжі квасилась капуста, придавлена здоровечим каменем. Мама місила тісто на калачі. І благословляла хліб молитвою…
Не було ні страху, ні холоду, ні зла. Бо поруч – мама й тато. А в хаті витає Дух Різдва. Зарум’янілі пампухи, наче снігурі в білосніжжі, обкачані цукровою пудрою, красувались на почесному місці родинного стола. З ікон, обрамлених вишиваними узорами, дивились добрими очима святі. І, здавалося, сам Бог сидів поруч, коло печі грів руки й тішився людському щастю…
Що можна порівняти з тим дивом Різдва? Із затишком та радістю, що наповнювала серце? З тим духовним скарбом, що дарували батьки. І це досі тішить мене перед приходом Свят…
Неля ДРИБОТІЙ.
