Мама приходить у сни. В синій штапельній блузці з дрібненькими квіточками – її улюбленій. В біленькій хустинці. Ми йдемо польовою дорогою, встеленою споришами і подорожниками. Мама любила цю дорогу. Ми завжди йдемо на південь. З-під ніг випорскує порох. Мружуся від сонця.
Мама обіймає світ очима й душею. Щось розповідає. Довкола – поле і небо. Й ні душі. Тільки мама, дорога і я…
Сни такі гарні, щасливі. Мов дарунки від зайчика. Пахнуть дитинством. На серці тепло-тепло…
Прокинувшись, намагаюся пригадати, що казала мама. І не можу. Залишається тільки відчуття її присутності.
Певно, душі матерів прилітають з Небес у сни, щоб ми трішки побули дітьми. А, може, вони стають ангелами і водять нас місцями, де ми були щасливі…
