12 липня Православна Церква вшановує пам’ять первоверховних апостолів Петра і Павла.
Святих апостолів Петра і Павла Церква називає Первоверховними. Цим почесним найменуванням вони відзначені, бо особливо потрудилися в поширенні Христового вчення серед язичницьких народів і показали найвищі зразки відданості і любові до Божественного Учителя і Його справи на землі.
Постійно підтримувані благодаттю Святого Духа, вони навертали до Христа тисячі людей, змушували мовчати вуста мудреців тодішнього світу, хвилювали й підкоряли своєю проповіддю людські серця.
Багато бід і скорбот зазнали вони. “Я думаю, – пише св. апостол Павло до коринфян, – що нам… Бог судив бути ніби засудженими на смерть, бо ми були позорищем світові, терпимо голод і спрагу, і наготу, і побої, і поневіряємося, ганьблять нас, ми благаємо: ми як сміття для світу, як порох, що усі топчуть донині” (1 Кор. 4, 9–13).
Про апостольську діяльність Петра розповідає Книга діянь з 1 розділу по 12. Онук Ірода Великого, Ірод Агриппа Перший, в 42 році після Різдва Христового розпочав гоніння проти християн. Він ув’язнив апостола Петра. Християни, передбачаючи страту апостола, щиро за нього молилися. Вночі сталося диво: у темницю до Петра зійшов ангел Божий, окови спали з Петра, і він безперешкодно пішов з темниці, ніким не помічений. Після цього дивовижного звільнення книга Діянь згадує про нього лише раз у розповіді про Апостольський собор.
Святий апостол Петро виявив свою любов і відданість Господеві ще в дні земного життя Спасителя. До покликання свого на труди апостольські він носив ім’я Симон і жив у галілейському містечку Віфсаїді. Господь же назвав нового учня Кифою, що означає арамейською мовою “камінь”, “скеля”. У грецькій мові цьому слову відповідає “петрос” або “петра”. Відтоді новонавернений апостол зробився палким послідовником Христовим, Його учнем і постійним супутником.
Самовіддана любов до Христа відкривала Петрові Божий Промисел. Він перший сповідав Ісуса Сином Бога Живого (Мф. 11, 16). Почувши новину після Воскресіння Господа, він перший біжить до гроба Христа, а пізніше говорить Йому: “Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе” (Ін. 21, 16). Після зішестя Святого Духа на апостолів Петро першим серед апостолів почав голосно проповідувати віру в Христа, і багатьох людей-язичників та іудеїв навернув до християнської віри. Апостол Петро мученицьки закінчив на хресті своє життя, кров’ю засвідчивши відданість слову Христа.
У всій історії Вселенської Церкви ледве знайдеться інша особа так відома християнському світу, як святий Павло. До покликання на благовісницьке служіння він носив ім’я Савл та був ревним охоронцем фарисейських законів. Сам Христос переродив його з “вітхої” і зробив “новою” людиною та просвітив його світлом істини. І від цього часу не стало Савла, а з’явився Павло – цей “обраний сосуд” Божий і другий Первоверховний апостол.
Навернення Павла відбулося на 30-му році його життя. На шляху в Дамаск йому з’явився Сам Христос зі словами: «Я Ісус, якого ти женеш».
Переживши особисту зустріч з Христом, Павло свідчить про нього перед народами. Він здійснює кілька місіонерських подорожей і проповідує в Аравії, Сирії, Палестині, на Кіпрі, в Антіохії, в Афінах і багатьох інших країнах та містах. Ним засновано багато помісних Церков, до яких звернені його знамениті послання, які отримали назву «Павлове Євангеліє», що стали однією з найголовніших основ християнського віровчення.
Своє апостольське служіння Павло проводив під безпосереднім і явним керівництвом Божим. “Сповіщаю ж вам, браття, – пише апостол галатам, що Євангеліє… я прийняв… і навчився не від людини, а через одкровення Ісуса Христа” (Гал. 1, 11-12). Великою була могутність проповіді апостола, він добре потрудився для поширення віри Христової.
Апостол Павло особисто не бачив Христа, не був серед учнів за Його земного життя, але своїм просвіченим, ясним і багатогранним розумом назавжди визнав, що Христос – це справді обітований Месія, котрий прийшов спасти увесь рід людський, і хто у Христі, той нове творіння, нова людина.
Апостол Павло теж дістав вінець мученицької смерті, хоча, на відміну від апостола Петра, його не розіп’яли, а як римському громадянинові відтяли голову мечем.
Шанування святих апостолів Петра і Павла почалося одразу ж після їх страти. Місце їх поховання було священним для перших християн.
12 липня завершується Петрів піст, запроваджений Церквою на згадку про служіння і страждання святих апостолів.
