Студентів з Чорткова чекають у вишах України

IMG_1025

Чортківський гуманітарно-педагогічний коледж відзначає 75-річний ювілей!

Чортківська земля багата визначними особистостями, історичними пам’ятками. У певні часи тут жили, працювали, сюди приїжджали знамениті люди. У Чорткові зі своїм мандрівним театром гастролював і Лесь Курбас. Саме тут він закохався в красуню актрису Катерину Косак (Рубчакову). Почуття майбутнього генія сцени, кажуть, спалахнуло після вистави, яка відбувалася у приміщенні бурси тодішньої Чортківської гімназії. Тому самому приміщенні, де нині навчаються студенти гуманітарно-педагогічного коледжу імені О. Барвінського.

Про те, чим живе один з найстаріших навчальних закладів області розмовляємо з його директором Романом Пахолком – людиною цікавою, неординарною, поетом, закоханим у рідний край.

151

Романе Івановичу, 5 січня ваш коледж відзначив 75-річний ювілей.

– Нині Україна переживає тривожні часи. Тому разом із викладачами та студентами вирішили перенести урочистості на весну. Попередньо плануємо на сьоме травня. А тим часом просимо у Бога підтримки, у керівників держави – мудрості, щоб та напруга, яка є в нашій рідній Україні, хоч трохи спала, щоб ми забули слово «війна». Ще така історична довідка: у 1909 році у Чорткові була започаткована цісарсько-королівська вчительська чоловіча семінарія. У 1936 році відбувся її останній випуск, у 1939 – зміна влади. 5 січня 1940 року рішенням Тернопільського облвиконкому у Чорткові запрацювала педагогічна школа. Згодом перейменована у педучилище, а нині – гуманітарно-педагогічний коледж. Отож, освітнім корінням ми сягаємо початку двадцятого століття. Нам не вистачило чотири роки, щоб стати правонаступниками історії Чортківської чоловічої семінарії, а разом і педагогічної школи зі столітнім ювілеєм. Але ми творимо свою історію:  маємо оновлені корпуси, навчальні та комп’ютерні кабінети, потужну бібліотеку, студентський гуртожиток, спортивні зали… І викладачі, і студенти талановиті, сповнені сил та енергії.

IMG_1172

У ваших планах – створення музею коледжу.

– Так, адже тут навчалися багато відомих людей, які прославили рідний край. Керівники, які тут були, – кожен зробив свій внесок у розвиток закладу. До речі, перший директор мав у своєму розпорядженні, як транспортний засіб, коней, тачанку, фурмана і так пересувався по місту чи їздив до області. Взагалі, близько 12 тисяч випускників, які тут навчалися, знайшли гідний шлях у житті. Пройдено великий відтинок часу і багато доброго зроблено.

IMG_1239

Скажемо відверто: бути керівником у нинішній скрутний фінансово час – нелегко. Ви – не нарікаєте.

– Відповідаю просто і щиро. Так склалося, що я перший керівник у цьому навчальному закладі, якого обирав колектив. А обласна рада затвердила. Це означає – більше відповідальності перед людьми. А від того, що я буду нарікати, хіба побільшає грошей? Керівник повинен думати, а не стогнати. Можна сісти у зручний стілець, розписати прийомні години… Але само по собі нічого не зробиться. У душі керівника повинен бути постійний неспокій. Не вистачає бюджетних коштів? Будемо працювати з тим, що є, і шукати можливості, щоб і колеги, і студенти, а це разом тисячний колектив, не відчували, що є труднощі у державі.

IMG_0745

Може, цю відповідальність перед іншими у мені виховали мої дорогі тато і мама, Іван і Катерина. Великий вплив на мене мав  батько Володі Івасюка – Михайло Григорович, у якого я навчався у Чернівецькому університеті. Я педагогіку вивчав, як мовиться, з глибин, адже працював учителем у звичайній сільській школі, потім заступником директора. Життя підносило різні уроки. І тоді, коли довелося поїхати на заробітки за кордон, де у вихідні пощастило працювати в українській недільній школі. І тоді, коли повернувся у коледж, починаючи все з чистого листа. Я знаю одне: наводити в хаті лад мусимо самі – чужий ніхто не допоможе.

IMG_1222

Випускників вашого коледжу з охотою чекають вищі навчальні заклади.

– Тому що є ступеневість освіти: школа-коледж-університет. Величезне значення має професійна підготовка та практика. Наприклад, зараз четвертокурсники на практиці у школах. Тобто наші діти отримують якісну базову освіту. І коли вони приходять уже на третій курс в університети, звісно, вирізняються добрими знаннями, практичними навиками. Тому випускників нашого коледжу запрошують для продовження навчання виші всієї України. У нас складаються хороші стосунки з Тернопільським педагогічним університетом. Гарно налагоджена співпраця з вишами Івано-Франківська, Чернівців, Дрогобича, Кам’янця-Подільського…

IMG_1084

– Ваш коледж відомий багатьма художніми колективами, які гастролюють навіть за кордоном.

– Це – окрема тема, адже більшість наших художніх колективів мають звання народного. Чи то мішана хорова капела, чи духовий оркестр, жіночий хор молодших курсів чи танцювальний колектив… Скажу лише, що у навчальному закладі дитина може повністю себе знайти, їй допоможуть проявити таланти – у музиці, співі, танцях, вишивці, малюванні… 18 років поспіль ми займаємо перше місце в обласному конкурсі-огляді творчих колективів серед училищ, коледжів, університетів. Думаю, це не випадково. Це – наполеглива праця і це вже певна школа. До речі, 80 відсотків наших студентів – учні сільських шкіл, які, може, не завжди приходять до нас підготовленими у плані музики чи співу, але які тут можуть себе чудово реалізувати. Головне – це бажання вчитися.

IMG_1070

– Ви також допомагаєте армії, тим своїм краянам, які захищають Україну на фронті.

– Усе, що робиться у виховному чи навчальному аспекті, має  правдиво і щиро торкатися душі вихованця, але воно має щиро також іти від вихователя. І тоді буде гарний результат. У нас діти в більшості із сімей середнього достатку, але у селі переважно всі мають господарку. Тож вирішили допомогти хто консервами, хто крупами, хтось приніс варення чи сало, згущівку. Ми створили у себе склад, і це все волонтери передали на Схід. Один раз, другий… Працівники коледжу поділилися своєю зарплатою. Буквально тиждень тому семеро наших земляків були мобілізовані. За кошти працівників коледжу ми практично одягнули їх – від термобілизни до берців, балаклав, спальних мішків. Хлопці, їхні рідні дякували зі сльозами на очах. Це такі моменти, які словами не замінити.

IMG_0748

Вони не потребують реклами, але я просто хочу розказати ще один випадок. Думаю, він зробив серця дітей набагато добрішими, милосерднішими, люблячими. У нас була зустріч з учасниками АТО. Серед них – Андрій, справжній воїн-герой. Студенти запитали, чи він отримав обіцяну від держави земельну ділянку. Так, але для того, щоб оформити її у власність, потрібна ще певна сума коштів. Звідки взяти ці гроші солдату, коли вдома залишилися дружина, діти? У залі – присутні десь 250 студентів. І я запитую, чи вони не проти, якщо ми допоможемо воїну, який нас захищає? І візьмемо ці гроші зі студентської скарбнички для АТО? У відповідь – ліс дитячих рук. Сильний мужній чоловік, який не раз дивився в очі смерті, зізнався, що за останні дев’ять місяців перебування на фронті він вперше заплакав. Допомагаємо всі: продуктами, грошима, паливом. Навіть свято закоханих – Валентина – студенти провели під гаслом патріотизму: люблячи один одного – ми любимо Україну. А кошти, зібрані від фото бутафорії, докинули у свою скарбничку.

У нас вчиться 9 дітей, чиї брати, батьки на війні. Мусимо подбати і про них.

IMG_1063

– Коли у душі неспокій, чи маєте надійний тил?

– Скажу – так. У мене справді є добрі тили: кохана дружина Зоряна,  три сини – Тарас, Андрійко і Матвійко. Найстаршому – 34 роки, середущому – 14, а наймолодшому – лише п’ятий місяць. Невістка Оляна і дві внучки – Марічка та Аничка. Це – з одного боку. З іншого – мої колеги, однодумці. Педагогічні колективи не є простими. Кожен – і викладачі, і студенти зі своїм характером, думкою. Тисячний колектив, який створює і неспокій, і комфорт. Люди бачать, що робиться і для чого робиться. Все залишається тут, на цьому подвір’ї. Маленький приклад. Якщо  півроку тому було бажання кудись поїхати і ми шукали транспорт, то тепер придбали комфортабельний автобус на 43 місця. І так щодня – працюємо, вчимося, любимо Україну.

Зіна КУШНІРУК.

 

Автор

Зіна Кушнірук

Редактор




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares