Спасибі, осене, за килимок із золота,
За різнобарв’я пізніх хризантем.
Присядь на призьбі, хоч надворі й холодно
І небо плаче затяжним дощем.
Та ти присядь, спочинь, тобі ж ще міряти
Листопадові заболочені стежки.
Зостанься хоч на хвильку, щоб помріяти,
Торкнись теплом останнім до руки.
Присядь, помовчимо і розійдемось.
Я ж знаю, в кожного свої шляхи.
Ще жменька днів й назовсім розминемось…
Затримайся на хвильку, не спіши!
Оксана ГУДЗЬ.
06. 11. 20 р.
