Солдат Національної гвардії України Віктор Гоцалюк із позивним «Вітер» служить у тернопільському підрозділі 2 Галицької бригади. Йому 47 років. До початку повномасштабної війни його життя було зовсім іншим: власна невелика справа з продажу покрівельних матеріалів і велика пристрасть до подорожей. Саме мандри, каже військовий, довгі роки були його головним захопленням.
– Я багато подорожував світом. Це було моє хобі ще з молодості. Потім одружився, і навіть дітей привчив до мандрів. Зараз вони також люблять відкривати нові країни, – розповідає Віктор.
Та у 2022 році звичний ритм життя змінила війна. Як і тисячі українців, чоловік пішов до територіальної оборони. Згодом вирішив продовжити службу вже у війську. Після навчання склав необхідні іспити і став до лав 2 Галицької бригади Нацгвардії. З підрозділом Віктор побував на кількох напрямках фронту.
– Спершу ми були на Сумському напрямку. Потім – на Покровському. Я був навідником СПГ. З боку може здатися, що це проста робота, але така зброя має дуже великий вихлоп, і її легко виявляє ворог. Тому часто ми працювали як піхота, – каже військовий.
Одним із моментів, який запам’ятався особливо, стала його перша контузія. Під час чергування бійці переносили харчі з пошкодженого укриття до безпечнішого місця. Коли чоловік повертався сам, поруч почали падати уламки ворожого дрона.
– Я почув свист. Спочатку подумав, що звичайний звук, але він ставав дедалі ближчим. Присів біля окопу і стався вибух. Мене відкинуло метрів на п’ять. Я втратив свідомість. Згодом зрозумів: над позицією завис ворожий дрон і коригував мінометний вогонь, – нацгвардієць.
Після вибуху Віктор прийшов до тями серед диму і землі, що осипалася довкола. З пораненням та сильним головним болем дістався до побратимів у бліндаж. Відтоді, зізнається, головний біль іноді нагадує про пережите.
Попри фронтові будні, думками Віктор часто повертається до свого давнього захоплення – мандрів.
– Якби зараз була б відпустка, я б одразу поїхав у гори. У подорожах відчуваєш себе вільним. Це дуже мотивує жити краще.
До війни чоловік підкорював вершини Кавказу, піднімався на Казбек, мандрував Карпатами, Татрами, Альпами та Балканами. Пробував різні види туризму: альпінізм, спелеологію, водні подорожі на каяках і навіть польоти на параплані. Саме ці подорожі згодом стали основою для книги, яку Віктор почав писати вже на фронті.
– Я думав колись написати книгу, але на старості. А на війні розумієш: старість може й не настати. Книга отримала назву «За поворотом світ». У ній – реальні історії з мандрів і фронтового життя. Писати доводилося прямо у бліндажі, у телефоні, використовуючи спеціальну програму. Бували дні, коли я писав розділ за день. А іноді цілий тиждень працював над одним. Особливо важко було описувати моменти війни.
Першу частину книги Віктор присвятив мандрам, спогадам про свободу і світ за межами фронту. Друга частина – про війну, яку довелося пережити разом із побратимами.
Книга має майже 300 сторінок, написана приблизно за 180 днів. Найважчим розділом, зізнається боєць, стала історія про загибель племінника.
– Це сталося вже після завершення рукопису. Тоді брат подзвонив і запитав, чи все зі мною гаразд, бо серед знайомих поширилися чутки, що мене, нібито, немає в живих. За деякий час з’ясувалося: на фронті загинув мій племінник. Цей момент також увійшов до книги, – каже Віктор.
Перші примірники отримав перед поверненням до частини після відпустки. Того ж вечора, каже, майже два десятки книг розійшлися серед читачів. І зараз люди надсилають автору фотографії з його з різних міст України та світу. Після перемоги мріє здійснити ще одну подорож – піднятися на Еверест. А ще мати дім на колесах і продовжити відкривати світ.
Надія НІМЕЦЬ.