Навесні тернопільські ЗМІ вже писали про багатодітну родину Оксани Лешків із села Петриків Тернопільського району. Жінка сама виховує чотирьох синів. Багатодітна матір і її діти живуть у столітній глиняній хаті, яка от-от може рухнути. Після цьогорічної зими понахилялися стіни, дах – протікає, а біля стелі – великі тріщини. Літо й теплі осінні місяці сім’я якось перебула, постійно латаючи хату. Але попереду – ще одна зима.
– Хата хоч і старенька, проте тримає тепло, – каже Оксана. – Взимку палимо в грубці, а якщо сильні морози, то спимо в одній кімнаті.
Іншу кімнату, а їх у хатині дві, облаштували під кухню. Протерті доріжки на підлозі, старенькі фіранки, ветхі дивани й потріскані стіни – в таких умовах діти живуть, готуються до уроків у школі. Найстаршому Тарасові 14 років, Андрійкові – 11, Славкові – 9, а Богданчику – 7. Хлопці мріють про нову простору хату, з якої б на голову не осипалася штукатурка, а взимку не задувало в шпарини сніг.
Втілити цю мрію на мізерні доходи родини – нереально. Ще десять років тому, коли були живі батьки Оксани, поруч на подвір’ї почали будувати нову хату. Самотужки завершити почате жінка не може: за десять років звели «коробку», перекрили та вставили кілька вікон. На внутрішні ремонти немає грошей, тож далі тулиться з синами у глинянці.
– З чоловіком я розлучилася п’ять років тому, – розповідає Оксана. – Він почав випивати. Нині живе зі своїми батьками у Підволочиському районі, допомоги синам від нього практично немає. Коли я залишилася одна з дітьми, моєю опорою став брат. Він мешкав з нами, та недавно одружився – пішов у зяті. Тепер даємо собі раду самі.
Хлопці добре вчаться у школі й допомагають мамі, чим можуть. Пораються по господарству – родина тримає корову, поросята, має город. Якщо треба – їсти зварять. Настарший Тарас, який закінчує 9 клас, навіть хоче вступати в Тернопільський кооперативний коледж на кухаря. А от Андрійко, який приносить зі школи похвальні листи, вірить у справедливість і мріє вивчитися на юриста.
Коли «Наш ДЕНЬ» завітав до родини Лешків, хлопці гралися на подвір’ї. У хату, де чути сирістю і старечим подихом років, заходити не поспішали.
– Он біля стелі такі дірки, що руку можна просунути, – показує господиня на тріщину в одній з кімнат. – Коли дощ, підставляю миски, бо затікає вода. Нашій хаті вже 105 років, її збудували ще в 1908-му. Мій дідусь був із переселенців, у 1946 році його з сім’єю перевезли сюди з Польщі. Взамін на помешкання, яке вони там залишили, їм дали ось це. Тут виріс тато, сюди ж привів мою маму. Вона тяжко працювала на «Ватрі», рано пішла з життя. Батько теж не сидів, склавши рук, але статків так і не нажили.
Одинадцять років тому глиняна хатина пережила пожежу. Оксани вдома не було – пішла оплатити за газ, а дітей залишила на свого батька. Той порався по господарству, залишивши Тарасика й Андрійка в кімнаті. Старше хлопча полізло до грубки й підпалило папір. Полум’я перекинулося на дитячу ванночку, а згодом охопило кімнату. Тоді все згоріло, згадує господиня. На щастя, діти залишилися живі.
Оксана вдячна односельцям, які у важкі часи підтримали та допомогли відремонтувати хату. Нині кожну вільну копійку жінка намагається вкладати у будову. Хоч якось рятує державна допомога, яку сім’я отримує як малозабезпечена. Це – трохи більше 3 тисяч гривень у місяць. Із них 500 гривень віддає за комунальні послуги.
– У мене чотири школярі, їх потрібно вдягнути, взути, купити зошити, – каже господиня. – А ще цього року в Тараса випускний, не хочеться, щоб він вирізнявся від інших дітей у класі. Правда, продукти маємо зі свого городу. Але щоб обробити землю, теж треба заплатити трактористу чи комбайнеру.
За освітою Оксана – кухар, і, каже, з радістю пішла б на роботу, щоб заробити додаткову копійку в сім’ю. Поки діти були менші, вимагали постійного догляду. А торік жінку спіткало ще одне лихо – вона потрапила у лікарню. Медики підозрювали в неї туберкульоз і навіть рак, проте діагноз не підтвердився: в Оксани був плеврит.
– Пережити ті страшні дні було нелегко, мене врятували діти й молитва, – каже жінка. – Уже, Богу дякувати, здоров’я покращилось, і я могла би працювати не тільки в себе на господарці.
Близькі сусіди схвально відгукуються про Оксану та її дітей.
– Оксана трудяга, і синів виховала такими ж. Помагають їй і на городі, і в дворі. Живуть тихо, спокійно. Хлопці гарно вчаться, в спорті займають перші місця. А те, що в них біда з хатою, то треба допомогти. Бодай би другу зиму зустріли в новому приміщенні, – каже колишня вчителька, а нині пенсіонерка Ольга Пасашкова.
Незважаючи на злидні, багатодітна матір сподівається, що в її синів попереду – гарне майбутнє. Каже, заради них наважилася розповісти про свою історію.
Для сім’ї важлива будь-яка допомога: згодяться миючі засоби, посуд. Потрібна пральна машина – жінка досі пере весь одяг руками.
Та, звичайно, найбільше ця родина потребує допомоги з добудовою хати. Можливо, відгукнуться будівельні фірми, підприємці. Сподіваємося, не залишиться осторонь і влада. Зокрема, обласні держадміністрація та рада, Тернопільська районна та Петриківська сільська ради. Адже в державі, яка декларує захист багатодітних сімей, маленькі діти так жити не повинні…
Підтримати цю родину в силі кожному. Допомогу можна перераховувати на рахунок Лешків Оксани Федорівни у «ПриватБанку», номер картки 4405885829567723.
Телефон пані Оксани: 068-32-82-817.
Антоніна БРИК.
