«З красот святого царства я зробив в умі своїм коштовностей зібрання, які нестимуть до вершин мій спів», – в свій час запевняв нас італієць Данте Аліг’єрі. А наш славний сучасний письменник-просвітянин Богдан Мельничук повчає нас своїми багатогранними творами, серед котрих і п’єса «Актор і блазні». У ній подає благородні роздуми древніх мислителів Сенеки, Авіценни, Платона і не менш знаменитих українців Тараса Шевченка, Івана Драча, Дмитра Павличка та інших.
Зачитуємося, роздумуємо, навчаємося, а опісля – намагаємося виправляти свої хиби.
А нещодавно тернополяни отримали ще один дарунок, що збагатив їхні душі, від акторів Львівського академічного обласного музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича. Вони поставили на підмостках нашого Тернопільського академічного обласного драмтеатру виставу «Блазні» за твором Богдана Мельничука.
У театрі – аншлаг, присутні німують, уважно слухаючи й споглядаючи бездоганну гру артистів, з уст яких так і сипляться слова-шедеври. Це ж бенефіс народного артиста України Адама Цибульського, який виконує роль Актора. І його супроводжує Блазень, роль якого надзвичайно пластично, стрімко й емоційно відтворив артист Юрій Федчук. Він, у передбаченні відсутності співчуття і практичної допомоги «друзів» Актора в прикрих обставинах, попереджає його неодноразово: «Скоріше випросиш ти молока у курки, а тут отримаєш, пробач, лиш дульку». Чи ось так: «Слава, як яйця, хвостом покотить миша – й розіб’є», або ж отаке: «Маєш грошеняток купу? Пхайся теж мерщій в науку. Академіком щоб стати, мусиш щедро дать на лапу».
Гра акторів зачарувала глядачів. Крім уже згаданих, кожен з них вміло і професійно вклав свій талант і мудре слово, й серце у виконувану роль. Тож, недивно, що найбільшу кількість оплесків отримала Бомжиха, роль якої виконувала заслужена артистка України Надія Цибульська, бо лише вона єдина з «друзів» Актора проявила людяність, безпосередність, щире співчуття й, хоч незначну, допомогу Акторові.
Безперечно, завдячуючи бездоганній режисурі та музичному супроводові драми Олександром Королем, сценограмі заслуженого художника України Ярослава Даниліва, художнику з костюмів Юлії Гнатенко, балетмейстеру Сергію Дмитрієву, візуалізації Влада Сорокіна, драма сприйнялася глядачами на одному диханні, збагатила кожного артиста й глядачів своєю вишуканістю, граціозністю, елегантністю, влучністю роздумів, дотепністю й, навіть, дала можливість оцінити сьогодення. А саме: «Театр – храм мистецтва… З брудними думками на сцену? Із заплямованою совістю – в мистецтво?». Чи це, бува, не засторога до студентської молоді, яка готується стати артистами?!
Або ж чи не попередження нам, українцям: «Блазнів у владі у нас найбільше. Блазні при владі – оце найгірше. І держава стражда не від кількості блазнів в країні, а від того, що блазні при владі перетворюють все у руїну».
Все це – почуте зі сцени і побачене за «Закритими» дверима разом з мовчазною Статуєю – було оцінено публікою не тільки уважним спогляданням, а й вдячними довготривалими оплесками, врученням квітів виконавцям ролей та зворушеним обговоренням при виході з театру.
Правда життя на сцені та дійсність у співвідношенні сприяли задуматися глядачів серйозно над вартістю власного життя і необхідністю прожити його достойно. «Кожен справжній українець має дбати лише про дві слави: постійну прославу Бога й про славу України», – напоумляють і автор драми, й актори.
Низький уклін автору п’єси, дрогобицьким постановникам і театралам за вміння зауважити прикрі сторони життя та своєчасно їх усувати. Бо ж народна мудрість гласить: «Добра слава серед людей – одна з передумов щастя».
Тож нехай щастить вам, щирі друзі!
