Вже 30 років вітрильник курсує міським плесом
Тернопільський став – один із найбільших в Україні. Взимку замерзле плесо води може вмістити 33 футбольних поля! А влітку тут вільно почуваються човни рибалок і поважні пароплави… Але романтикам найбільше милує очі стрункий силует білої яхти “Тернопіль”. Вона стала справжньою окрасою міста.
Щодня інакшим бачить плесо капітан вітрильного судна Станіслав Стадник. Вже 30 років весь свій час, як тільки зійде лід і до перших стійких холодів, він проводить на яхті.
Станіслав Віталійович народився у Сумах. Його дідусь – моряк, а тато –моряк-підводник. Вода манила хлопчика завжди. У 5 років він з допомогою бабусі спробував збудувати з фанери байдарку. Свій перший витвір “успішно” втопив у найближчій річці. А як тільки батьки переїхали у Маріуполь, почав таємно від усіх будувати пліт з дерев’яною щоглою та вітрилом із простирадла.
– Мені 11 років, я на плоті, спіймав вітер і так собі добре їду у відкрите море, а за мною рятувальники на човні, – згадує з усмішкою капітан.
У школі він захопився вітрильним спортом і вже назавжди подружився з водою і вітром. Але 1978 рік розлучив його з морем – разом з рідними він переїхав у Тернопіль. Навчався на факультеті трудового навчання і продовжував мріяти про вітрильники. Цікавився усім, що тільки міг знайти про судноплавство та суднобудування. І невдовзі вже працював над кресленням майбутньої окраси ставу – яхти.
На території морської школи, у яку ходив Стас, знайшлося місце для верфі. Дошка за дошкою на ній виростав корпус майбутньої яхти. Будував її 4,5 роки. Усі гнуті частини бортів – із цільного шматка дерева. Є деталі з червоного дерева, дубу, сосни, модрини та берези. Готовий корпус покрив склотканиною.
Крейсерська яхта – клас суден, які мають бути зручними, щоби проходити великі відстані, розповідає капітан. Тож її невеличку каюту зробив затишною, поєднавши там спальню та їдальню.
Головний конструктор та будівельник яхти запланував однощоглове судно з трьома вітрилами. Їх також пошив власноруч.
Другої такої яхти у світі немає, каже Станіслав Віталійович. У 1985-му вітрильник вперше спустили на воду. Його капітану було тоді всього 24 роки.
Кожна людина, каже чоловік, має в житті мрію. Свою він зробив власними руками, тож спершу яхту так і назвав – “Мрія”, а вже згодом перейменував на “Тернопіль”.
На вітрильнику все має свої назви не такі, як на березі: дзвоник – ринда, руль – штурвал, шнурок – шкот. Тут “б’ють склянки” і “б’ють ринду”.
Своїх пасажирів капітан щодня очікує на причалі у парку над Тернопільським ставом. Каже, що найбільше людей приваблює час, ближчий до вечора. Хоча вранці плесо ніжне і лагідне, а вітерець прохолодний та свіжий.
Капітан запрошує на яхту учасників АТО і їх рідних, а також із задоволенням дарує прогулянку талановитим дітям, які здобули перемоги у конкурсах і мають дипломи.
Вітрила яхти легко несуть красуню водами ставу. Морський корабель у місті, далекому від моря… Колись у школі, де вчився Стас, вітрильників було багато. Тому й можливостей навчитися основам яхтингу було також багато. А сьогодні? За блакитним парканом водно-спортивної бази доживають свій вік перевернуті корпуси човнів, які вже, напевно, ніколи не дочекаються своїх капітанів…
Олена МУДРА.
Фото автора та Андрія СИТНИКА.
