У пості #цікаваісторіятернопільщини на Фейсбук Олег Кошла пише про катування відьом у місті Кременець (Тернопільщина) під час розгулу так званого «полювання на відьом» у Європі. Катерина Диса у своїй книзі «Історія з відьмами» аналізує документи по Україні про суди «у справах чарів» і получається, що з 223 осіб звинувачених у відьомстві до страти присудили тільки 13.
Із Тернопільської ж області там фігурує в основному Кременець, де було 17 справ, а також навіть тортури і страти. Але чому так мало? Річ у тім, що в Західній Європі та в Україні, далеко не кожне місто могло утримувати ката. Досвідчений кат вартував для міста недешево.
Всю Баварію навіть у часи найбільш грізних вироків обслуговувало 5 катів. У «руських» воєводствах Речі Посполитої власним катом могли похвалитись зовсім мало міст. На теренах західної України кати були, швидше за все, тільки у Львові, Кам’янці та Кременці. Наприклад, у Києві власного ката не було до кінця 18 сторіччя (у разі крайньої потреби маґістрат орендував його з Житомира).
Отже, про кременецькі найжорстокіші справи. «1730 року шляхтич Лукаш Малинський звинуватив свою селянку Марину Перисту у спробах зачарувати його самого і його родину. П’ятеро свідків підтвердили, що обвинувачена жінка похвалялася, ніби може зачарувати свого пана, але сама Марина не визнала цього. Якось на допиті вона промовила: «Хоч зізнаюся, хоч ні – всеодно загину». Тому її віддали катові, а її пан був присутній на допиті і мордуванні. Спочатку до Марини застосували дибу, але вона не зізналася, тому вирішили катувати далі, й цього разу жінку допитували за допомогою вогню. Проте й за другим разом Марина не зізналась, а тільки повторювала, що її неправдиво обвинуватили. У таких випадках того, хто терпить муки не зізнаючись, мали звільнити. Та, позаяк було багато свідків, які підтвердили провину обвинуваченої, судді постановили вважати Марину Перисту винною і засудити до страти».
Та не жінками єдиними… У 1748 році кременецький суд виніс вирок двом звинуваченим у відьомстві чоловікам Вінценту Ружанському та Вайсеку Венґринцю. Судді постановили що Вінцент, «яко ініціатор злочину» має бути покараний винятково сурово: «За використання чарів і як відьму його мали б живцем спалити на повільному вогні, але суд милостиво позбавляє його такого покарання. Проте цим документом наказуємо, щоб завтра о дев’ятій годині кат зітнув йому голову мечем». Вайсека Венґринця через юний вік засудили всього лиш до кари різками і попередили, що якщо він повернеться до відьомства то його неодмінно спалять живцем.
Там ще є опис справи 1754 року про дітовбиство та відьомство, яка розігралась в одному з сіл під Кременцем. Жінка, яка скористалась послугами відьми для дітовбивства (аборту), була скарана на смерть, а сама «відьма», не зважаючи на те, що зізналась в усіх відомих відьомських практиках, літанні на мітлі і шабашах, відбулась 200 різками, не зважаючи на те, що були всі підстави її спалити.
