Андрій Атаманчук із села Ішків на Козівщині одним з перших пішов захищати Україну. У звичайному житті він був дуже доброю, щирою, гідною людиною, завжди готовим допомогти. Тож не дивно, що все село молилося за Андрія, аби повернувся живим, як обіцяв – з перемогою. Він не жалів себе у боях з ворогом, прикривав собою молодих бійців. За мужність був нагороджений «Золотим Хрестом». Але небо таки забирає найкращих. Андрію було лише 39 років. Вічна пам’ять Герою!
Про загибель захисника повідомив голова Купчинецької громади Ігор Країнський.
«Сповіщення про смерть на фронті то завжди біль… Особливо, коли гине однокласник, друг, з яким розділили дитинство та юність у рідному селі. З глибоким сумом повідомляю вам, що наш земляк Атаманчук Андрій Васильович загинув у бою 11 травня 2025 року. Загинув від удару FPV-дрона на території Запорізької області. Дякую, друже, за Чин! Спочивай у мирі. Вічна пам’ять», – йдеться у повідомленні.
Андрій народився 21 січня 1986 року, усе своє дитинство і юність провів у рідному Ішкові. Рано пішли у засвіти батьки Андрія. Та він не розгубив у житті ні людської гідності, ні доброти.
Коли почалася повномасштабна війна, Андрій одразу пішов добровольцем на фронт. За відвагу, мужність та героїзм, відданість військовій справі Андрій удостоївся “Золотого Хреста” – відзнакою, якою його особисто нагородив тодішній Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.
Звістка про загибель Андрія сколихнула усе село, де його любили і поважали. Сумують за Андрієм, побратими, друзі, сусіди. Сумує уся невелика Купчинецька громада.
«Не віриться, що тебе більше немає. Кого завгодно, тільки не тебе… Ти був гідною людиною. Мав ту людяність, яку має мало хто… У голові – спогади. Як ми разом пасли корів в селі. Як ходили на дискотеки, шукали пригод, сміялись. Ти завжди був усміхнений. Тебе всі любили. Бо ти був щирий, добрий, справжній.
Коли ти був на Майдані – ми всі хвилювалися. А коли один із перших взяв в руки зброю, аби захищати нас – ціле село молилося за тебе. Але не вимолили тобі довгого життя…
Говорив мені: А хто як не я?.. Вірив в перемогу. Вірив в краще майбутнє України. Вірив так, що і біля тебе хотілося вірити…
Я пам’ятаю, як ти написав мені, що отримав нагороду «Золотий Хрест». Так спокійно, ніби нічого. Сказав, що просто шкода молодих хлопців, от і робиш за них роботу.
На мій день народження ти привітав мене тим, що били по ворогу ракетами з моїм іменем. Я так тішилася. Я тоді сказала, що це найкращий подарунок. А тобі ніколи нічого не треба було. Щоби щось передати тобі, треба було добре посваритися з тобою. Завжди – не треба.
Заспокоював. Казав, що все буде добре. Що скоро зустрінемось у мирній Україні. Посидимо “під берігом” чи в Олі. Як завжди. Що залишилось ще трошки почекати. А тепер ти дивишся на нас з неба.
А я пишу це – і плачу. Я знаю, ти в Раю. Спочивай в мирі Друже.
Пам’ять про тебе завжди БУДЕ і буде світлою», – написала подруга Андрія Надія (Nadiia Wyrebska).
Дату і час зустрічі тіла Героя, а також прощання з ним буде повідомлено додатково.
