Про політиків і гроші, депутатів та їх виборців, владу і громадські організації. На редакційні запитання відповів голова громадської організації «Українська народна варта» Петро Ландяк.
- Нинішні жовтневі вибори відбулись за новим законодавством. Дуже багато тернополян взагалі їх проігнорували. А як ви оцінюєте вибори 25-го жовтня?
- Знаєте, важко придумати щось гірше. Діючий виборчий закон треба було б скасувати. І, будь моя воля, то взагалі провів би перевибори до місцевих рад, але за новим законодавством. Настільки непрозорих і маніпулятивних виборів ще не було… Я не стану звинувачувати партії, бо вони «грали» за тими правилами, які ухвалила Верховна рада. Але що вийшло в результаті? Люди, навіть підтримуючи певну партію, насамперед голосували за конкретних, відомих їм кандидатів. І саме ці кандидати, набравши від п’ятисот і більше голосів, забезпечили своїм партіям прохідний відсоток, але, зауважте парадокс, у багатьох випадках депутатами вони не стали… Натомість, «пройшли» в міську та обласну ради зовсім інші. Наприклад, смішно навіть говорити, ті, хто набрав 200, 100, а то й – 80 (!) голосів… Язик не повертається назвати їх «народними обранцями»…
- Але хіба ці виборчі правила гірші, ніж система «закритих списків»?
- Однозначно – гірші. «Закриті списки» – зовсім не ідеальна форма виборів, і прозорою її також не назвеш, але вона могла би бути більш справедливою та ефективною, аніж існуюча нині. Принаймні, у великих містах. Чому? Тому, що вона дозволяє сформувати відповідальну і дисципліновану, професійно-збалансовану партійну команду, за умови, якщо партія хоче працювати в раді справді для користі людей, а не красти…
- Кажуть, що на цьогорічних місцевих виборах дехто з кандидатів платив гроші та купив собі голоси…
- Так. Я чув таке…
- І скільки давали за голос?
- Як можу точно знати? Але, скажімо, мої друзі з Чернівців розповідали, що там платили від 500 до 1000 гривень…
- А у Тернополі скільки платили?
- Ну, є інформація, що дехто з кандидатів розкошелювався на 400 для одного виборця… Але навіть цей наш «занижений тариф» все одно «працював»…
- А яке пояснення? Для чого платити за депутатський мандат такі величезні гроші? Вони сподіваються їх «відбити»?
- Як для чого платити за мандат? Політика, на жаль, останнім часом стала бізнесом, і дуже високорентабельним…
- А хіба раніше так не було?
- Звичайно, що ні… Почався у Тернополі цей «депутатський бізнес» у 2006-му. Я тоді не був депутатом, але один мій колега, який до міськради потрапив уже буквально після першої сесії, із подивом сказав: «Петро, ми з тобою знаємо, як було раніше, але зараз – це якийсь «завал» – деякі новачки-депутати запитують, скільки їм за одне голосування платити будуть…» Знаєте, я був вражений, і навіть довго не міг у це повірити…
- А потім повірили?
- Змушений був повірити, бо такі факти у невеличкому Тернополі приховати неможливо…
- Але і ви чотири рази були депутатом міськради. Зокрема, і після 2006-го. Значить, не виключено, що і вам пропонували, а може й – платили…
- Хочете вірте, хочете ні, але не пропонували, і тим паче не платили. У Тернополі мене знають, я такими справами ніколи не займався, і навіть якщо у когось було бажання затягнути мене у такі схеми, то він розумів, що це – безперспективно… Знаю, що багатьом не сподобається, що я взагалі зачепив цю тему. Але чому це зробив? Через певну частину депутатів і їх виборців, коли – одні дають, а інші беруть – ми рухаємось зовсім не туди… Чи можна за такої ситуації чекати від народних обранців чесних і справедливих дій? Ні, не можна! І що буде далі? Що робити? Коли країна поринає в корупцію, врятувати нас може закон про лобізм, і одночасно треба «бити в набат» громадським організаціям. Було би правильно, якби до цього процесу долучилась Церква…
- Чому ви відмовились балотуватись у депутати на цих місцевих виборах?
- Підстав було декілька, однак всі, з певних причин, назвати не можу. Скажу тільки про одне – так сталось, що партія «Громадянська позиція» практично розсипалась, а йти на вибори без команди не хотів. Хоча мені пропонували місця у своїх списках чотири партії, дві з яких до міської ради потрапили. У цих партіях багато порядних людей, але я не пристав на ці пропозиції, тому що команда однодумців не формується «на ходу». Зрозумійте, просто стати депутатом мене не влаштовує…
- Чи можна сказати, що ви закрили свою політичну діяльність?
- Ні. Вирішив віддати перевагу громадській роботі. Займався нею і раніше, а зараз включаюсь активніше. Для мене головне – вплив на ситуацію, яка – загалом в країні, і зокрема на місцевому рівні – не покращується. І потрібно багато чого змінити… І так вважають 60-65% виборців, які, розчарувавшись у всьому, навіть не прийшли голосувати 25-го жовтня. І хоча де-юре нібито все гаразд, але через таку низьку явку виборців новообрана влада мала би відчувати неповну свою легітимність…
- І все-таки, що конкретно будете робити?
- Вже неодноразово говорив, що лише громадські організації можуть контролювати владу. І коли вони багаточисельні та масові, тоді владі нікуди дітись. Вона змушена забути про принцип «політичного бізнесу» і почати працювати для людей. Ще раз повторюсь – у найбільш розвиненій в Європі Німеччині 70-80% громадян входять до складу громадських організацій. Вони якраз і змушують владу працювати правильно, чим і забезпечують добробут своєї країни.
Зараз ми з однодумцями працюємо над створенням у Тернополі коаліції громадських організацій заради координації нашої діяльності, для спільного представлення владі значимих, важливих пропозицій. Вірю, нас будуть чути… - І будете критикувати владу?
- Не хочемо починати з критики. На ній далеко не заїдеш. Наше завдання – давати свої зауваження і пропозиції. Переконаний, нас почують…
- А можете назвати основні пріоритети цієї коаліції?
- Це – житлово-комунальна галузь, адже робота ЖЕКів у кращий бік дуже слабо змінюється. Маємо також серйозні проблеми із так званою «ущільненою» забудовою міста, яка, в тому числі, призводить до транспортного колапсу у Тернополі, складається катастрофічна ситуація з паркуванням автомобілів. Є також багато екологічних проблем, маємо ряд пропозицій щодо бюджетного процесу, розвитку міської медицини.
- Дякую за інтерв’ю і зичу успіху.
- І вам дякую. Вірю в успіх.
